Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр. Страница 92

Говорили Парторг і Метелецький. Вони стояли на зламі сходів між поверхами і притишено, але затято лаялися. Парторг щойно скінчив, останніми словами, які долинули до Ігоревих вух, були такі: «…і я не дозволю, і можете скаржитися!» Вимовлено це було напівшепотом, тож у фразі переважало сичання — «не дос-с-с-сволю!», «скаршитис-с-с-ся!»

— А тепер ви мене послухайте! — Метелецький заговорив на повен голос, певно набираючи повітря випнутими грудьми. — Мене зовсім не цікавлять ваші міркування! Ви здійснюєте ідеологічне керівництво, от і здійснюйте його! А я, зі свого боку, знаю, що нічого не порушую, і я творча особистість, і маю право на своє бачення, на своє потрактування художнього твору! Воно в мене з вимогами вашої ідеології не розходиться!

— Тихіше, тихіше! — Парторг, здається, трохи прохолов і тепер намагався так само остудити й головного режисера. — Ви ж не знаєте, про що ми говоримо. Бо мене на курсах, звідки я повернувся, ознайомили з останніми, з найостаннішими ідеологічними нормами та вимогами. А ви, наскільки я розумію, з цими останніми… я повторюю — останніми! — вимогами не ознайомлені. Ось так! Тому не займайтеся самоуправством, прошу я вас!.. — останні слова парторг вимовив майже примирливим тоном, і в паузі, яка запала після цього, бриніло очікування.

— Ви собі як уже знаєте, а я для себе вирішив! — у голосі Метелецького бриніла впевненість і навіть затятість. — Я буду ставити так, як вважаю за потрібне! І вибиратиму твори згідно з власними уподобаннями! Наскільки мені відомо, Софоклес поки що не входить до переліку заборонених авторів…

— Але входить до переліку небажаних! — Парторг теж додав твердості у мову. — Якщо хочете бути розглянутим на бюро, тоді будь ласка! Тоді ставте кого хочете і як хочете! — Схоже, Парторг вичерпувався у своєму запалі. Він усе ще говорив на підвищених тонах, проте впевненість у голосі зникала, інтонація робилась втомленою й трохи навіть жалібною. — Ви що, не розумієте, що й мене за таке по голівці не погладять? Мені на пенсію через півтора року виходити!..

— Та добре вже… — примирливо протягнув Метелецький. — Давайте домовимося так: в разі чого, ви мене попередили, але я лишаю за собою право на творчий пошук. Так і скажете на тому бюро, в разі чого…

— От уже з вами!.. — Парторг, було схоже, вичерпався, і єдиним його бажанням тепер було як уже програти, то бодай з мінімальною втратою гідності. — Дивіться ж, Метелецький, ви мені пообіцяли!

— Так! — Метелецький говорив урочисто й переможно. — Всім можете казати, що я вам пообіцяв. Не будемо уточнювати що!..

Ігор зрозумів, що тепер саме вчасно буде показатися на очі. Він чмихнув, кашлянув і, зумисно голосно човгаючи, почав підніматися сходами.

— О! Це ви! — Метелецький швидко зобразив на обличчі щире здивування. Він, правда, ще й коротко перезирнувся з Парторгом. — Добридень, як вас?.. Ігоре, так? Отож, Ігоре, йдемо в репетиційну, саме на вас ми й чекаємо.

Ігор рушив угору, і режисер покрокував слідом за ним. Парторг почав спускатися вниз, іще раз кинувши невдоволений позирк услід їм обом.

— Це ж ви у нас… е-е-е… Ігоре, зайняті в ролі… молодого Едіпа! — гудів позаду голос Метелецького. — Можна сказати, головна роль. У такій відповідальній постановці!..

Вони увійшли до репетиційної зали, і Метелецький тут-таки заплескав у долоні, привертаючи до себе увагу й обганяючи Ігоря, котрий, зробивши три-чотири кроки, сів у першому ряду, осторонь від решти акторів, легенько кивнувши всім, щоб не бути вже зовсім нечемним.

— Отож, шановні! — Метелецький упевнено спинився рівно посередині й востаннє ляснув у долоні. — Сьогодні в нас перша повнометражна репетиція!

— Як це? Нам же досі текст не роздали! — Питання, що прилетіло з зали, було таким невизначеним, що Ігор навіть не зрозумів, чоловічий голос його поставив чи жіночий.

— Спокійно! Я зараз вам поясню своє рішення, і я майже певен, що воно вам сподобається! — Метелецький усміхнувся загадково і стримано. — Бо рішення моє полягає в тому, що ви не будете зі сцени говорити ніякого тексту. Ні слова!

Режисер замовк, очікуючи реакції. Реакція цілком відповідала його очікуванню — сторопіння запанувало творчим колективом театру.

— Так от! — Метелецький вдоволено тягнув паузу. — Так отож, мої шановні й дорогі актори! Я з вашого дозволу вирішив і собі взяти участь у вашому творчому процесі. Зовсім трішки, зовсім небагато… Ви ж не заперечуєте?..

Відповіддю йому знов було сторопіле мовчання.

— Тобто ви на сцені виконуватимете всі відведені вам ролі без слів! Без слів, розумієте? Ну хіба це не полегшення для актора — не вчити того осоружного тексту, не забивати собі голови?.. — Метелецький усміхався трохи непевно, з надією поводячи поглядом по обличчях і очах підлеглих. — А тим часом через мікрофон, його зараз підготують наші техніки, я говоритиму ваші тексти на динаміки! Розумієте? Це буде використання технічних засобів — саме те, чого вимагає від нас поточний момент і безпосередньо органи керівництва культурою! Ну, розумієте?..

Ігор від подиву навіть забув про плямки на очах. Головний режисер просив у них на щось погодитися. Не наказував, а саме просив!

Тим часом Метелецький дістав з-під пахви ту саму течку-швидкосшивач із текстом п'єси, якою трусив перед їхніми очима позавчора, розгорнув її і, схилившись спиною на виставлений для нього перед рядами стілець, занурився в читання. Актори, зібрані на репетицію, трохи неголосно пошумівши, почали підводитися з місць і виходити на сцену. Звідкись узявся технік, який всунув до рук Метелецькому мікрофона й заходився приєднувати якісь дроти попід стіною зали. Метелецький, і далі заглиблено читаючи поплямовані чорнильним штемпелем аркуші, сів у першому ряду, час від часу примружено позираючи на сцену, ніби розв'язуючи подумки якусь задачу з площинної геометрії.

Нарешті режисер прийняв подумки якесь певне рішення, відклав папери з текстом і дмухнув у мікрофон. З динаміків, розташованих під стелею, розляглося шипіння, що перейшло у високий свист. Деякі акторки, серед яких Ігор зауважив і Ларису, прикрили вуха долонями. За кілька секунд свист припинився, Метелецький коротко реготнув і віддалив мікрофона від обличчя.

Ігор зайняв місце майже у самому центрі сцени — тут йому належало відтискатися від підлоги, доки Тіресій, поклавши руку на плече Ларисі-Іокасті, або у цьому випадку хлопчикові-поводиреві, не вийде повільно з-за лаштунків праворуч. Присівши на дошки, він лише зараз відчув, як холодно у залі — промозкле й затхле повітря ніби пронизувало тіло звідусюди, і навіть теплий одяг не рятував від його тремкого всепроникного доторку.

Метелецький знову ніби заглибився в читання. Він поворушив губами, й мікрофон розніс та посилив першу фразу, яку вимовив режисер:

Усі присутні на сцені повернулись у бік Метелецького. Він підвів очі на сцену, потім знов опустив їх до паперів і неголосно пробурмотів, ніби сам до себе, та з мікрофона все надалі лунало гучно, хоча й з певним неприємним присвистом:

— Гм… Молитесь… Не піде. Ну добре, тоді так…

Знову скинув поглядом на акторів, що рівномірно розподілилися по сцені, не знаючи, що їм далі робити.

Режисер Метелецький знову перервався й іншим голосом, хоча теж через мікрофон, скомандував:

— Станьте всі у коло! Бо якщо тут буде говоритися «радитесь», то ви маєте зображати, ніби ви справді радитеся.

Актори нехотя посунули до середини й скупчились, ніби радячись. Та творчий процес у голові Метелецького тривав по наростаючій.

— Або ні… Можна спробувати так, — долинули його слова з динаміків, — ви бавитесь? Що ж, бавтесь, і одержите… Так буде краще! Давайте, бавтеся! Зображайте, ніби бавитеся! Давайте, давайте! У квача, як його, в цурика, в салочки? Бавтеся, рухайтеся, бігайте сценою! Ні, Семене Марковичу, ви в цих забавах участі не берете! Ще бракувало, щоб пророк, чи той, як його, оракул, з усіма стрибав! Несерйозно це виглядатиме!