Твори у п'яти томах. Том 2 - Шевченко Тарас Григорович. Страница 18

За гай і заходить.

По долині увечері

Козак смутний ходить.

Ходить він годину,

Ходить він і другу.

Не виходить чорнобрива

Із темного лугу,

Не виходить зрадливая…

А з яру та з лісу

З собаками та псарями

їде пан гульвіса.

Цькують його собаками,

Крутять назад руки

І завдають козакові

Смертельнії муки;

У льох його, молодого,

Той пан замикає…

А дівчину покриткою

По світу пускає.

[Друга половина 1848,

Кос-Арал]

«Ой пішла я у яр за водою…»

Ой пішла я у яр за водою,

Аж там милий гуляє з другою.

А другая тая,

Розлучниця злая,

Багатая сусідонька,

Вдова молодая,

А я вчора з нею,

З сією змією,

В полі плоскінь вибирала

Та все й розказала,

Що як мене любить,

Женитися буде,

І до себе злую суку

Просила в придане.

Йване мій, Іване,

Друже мій коханий,

Побий тебе сила божа

На наглій дорозі.

[Друга половина 1848,

Кос-Арал]

«Не так тії вороги…»

Не так тії вороги,

Як добрії люди —

І окрадуть жалкуючи,

Плачучи осудять,

І попросять тебе в хату.

І будуть вітати,

І питать тебе про тебе,

Щоб потім сміятись,

Щоб з тебе сміятись,

Щоб тебе добити…

Без ворогів можна в світі

Як-небудь прожити.

А ці добрі люди

Найдуть тебе всюди,

І на тім світі, добряги,

Тебе не забудуть.

[Друга половина 1848,

Кос-Арал]

«Ой люлі, люлі, моя дитино…»

Ой люлі, люлі, моя дитино,

Вдень і вночі.

Підеш, мій сину, по Україні,

Нас кленучи.

Сину мій, сину, не клени тата,

Не пом'яни.

Мене, прокляту, я твоя мати,

Мене клени.

Мене не стане, не йди меж люди.

Іди ти в гай;

Гай не спитає й бачить не буде,

Там і гуляй.

Найдеш у гаї тую калину,

То й пригорнись,

Бо я любила, моя дитино,

Її колись.

Як підеш в села, у тії хати,

То не журись.

А як побачиш з дітками матір,

То не дивись.

[Друга половина 1848,

Кос-Арал]

«Ой чого ти почорніло…»

«Ой чого ти почорніло,

Зеленеє поле?»

«Почорніло я од крові

За вольную волю.

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили.

Та ще мене гайворони

Укрили з півночі…

Клюють очі козацькії,

А трупу не хочуть.

Почорніло я, зелене,

Та за вашу волю…

Я знов буду зеленіти,

А ви вже ніколи

Не вернетеся на волю,

Будете орати

Мене стиха та, орючи,

Долю проклинати».

[Друга половина 1848,

Кос-Арал]

«Туман, туман долиною…»

Туман, туман долиною,

Добре жити з родиною.

А ще лучче за горою

3 дружиною молодою.

Ой піду я темним гаєм,

Дружиноньки пошукаю.

«Де ти? Де ти, озовися!

Прийди, серце, пригорнися.

Нумо, серце, лицятися

Та поїдем вінчатися,

Щоб не знали батько й мати,

Де ми будем ночувати».

Одружилась, заховалась,

Бодай була не кохалась.

Легше було б самій жити,

Як з тобою в світі битись.

[Друга половина 1848,

Кос-Арал]

«У неділеньку у святую…»

У неділеньку у святую,

У досвітнюю годину,

У славному-преславному

Місті в Чигирині

Задзвонили в усі дзвони,

З гармати стріляли,

Превелебную громаду

Докупи скликали.

З святими корогвами

Та з пречестними образами

Народ з попами

З усіх церков на гору йде,

Мов та божа пчола гуде.

З монастиря святого

У золоті, аж сяє,

Сам архімандрит вихожає,

Акафіст читає,

Поклони покладає.

Поважно та тихо

У раннюю пору

На високу гору

Сходилися полковники.

І військо, як море,

З знаменами, з бунчугами [78]

З лугу виступало,

Та на трубах вигравало,

І на горі разом стало.

Замовкли гармати,

Оніміли дзвони,

І громада покладає

Земниє поклони.

Молебствіє архімандрит

Сам на горі править,

Святого бога просить, хвалить,

Щоб дав їм мудрості дознати,

Гетьмана доброго обрати.

І одногласне, одностайне

Громада вибрала гетьмана —

Преславного Лободу Івана [79],

Лицаря старого,

Брата військового.

У труби затрубили,

У дзвони задзвонили,

Вдарили з гармати,

Знаменами, бунчугами

Гетьмана укрили.

Гетьман старий ридає,

До бога руки знімає,

Три поклони покладає

Великій громаді.

І, мов дзвоном дзвонить,

Говорить:

«Спасибі вам, панове-молодці,

Преславнії запорожці,

За честь, за славу, за повагу,

Що ви мені учинили,

А ще б краще ви зробили,

Якби замість старого

Та обрали молодого

Завзятого молодця,

Преславного запорожця,

Павла Кравченка-Наливайка.

Я стар чоловік, не здужаю встати.

Буду йому пораду давати,

По-батьківській научати,

Як на ляха стати.

Тепер прелютая година

На нашій славній Україні.

Не мені вас, братця,

На ляха водити.

Не мені тепер, старому,

Булаву носити.

Нехай носить Наливайко.

Козакам на славу,

Щоб лякались вражі ляхи

У своїй Варшаві».

Громада чмелем загула,

У дзвони задзвонили,

Гармата заревла,

І бунчугами вкрили

Преславного запорожця

Павла Кравченка-Кравченка-Наливайка [80].

[Друга половина 1848,

Кос-Арал]

«У перетику [81] ходила…»

У перетику ходила

По оріхи,

Мірошника полюбила

Для потіхи.

Мельник меле, шеретує,

Обернеться, поцілує

Для потіхи.

У перетику ходила

По опеньки,

Лимаренка полюбила,

Молоденька.

Лимар кичку зашиває,

Мене горне, обнімає,

Молоденьку.

У перетику ходила

Я по дрова

Та бондаря полюбила,

Чорноброва.

Бондар відра набиває,

Мене горне, пригортає,

Чорноброву.

Коли хочеш добре знати,

Моя мати,

Кого будеш попереду

Зятем звати,—

Усіх, усіх, моя мамо,

У неділеньку зятями

Будеш звати.

[Друга половина 1848,

Кос-Арал]

«У неділеньку та ранесенько…»

У неділеньку та ранесенько,

Ще сонечко не зіходило,

А я, молоденька,

На шлях, на дорогу

Невеселая виходила.

Я виходила за гай на долину,

Щоб не бачила мати,

Мого молодого

Чумака з дороги

Зустрічати.

Ой зустрілась я

За тими лозами

Та з чумацькими возами:

Ідуть його воли,

Воли половії,

Ідуть, ремигають,

А чумаченька мого молодого

Коло воликів немає.

Ой копали йому в степу при дорозі

Та притиками яму,

Завернули його у тую рогожу

Та й спустили Івана

У ту яму глибокую

вернуться

78

Бунчуг — одна з ознак гетьманської влади, древко з мідним наконечником, з-під якого звисав кінський волос.

вернуться

79

Лобода, Іван (справжнє ім'я Григор, а не Іван) — гетьман реєстрових козаків наприкінці XVI ст., один з керівників козацько-селянського повстання 1594–1596 рр. проти польської шляхти.

вернуться

80

Павло Кравченко-Наливайко — Северин Наливайко (походженням а кравців), ватажок селянсько-козацького повстання 1594–1596 рр. проти польського гніту; був захоплений у полон і 1597 р. страчений у Варшаві. З його ім’ям пов’язано багато народних пісень і легенд, про нього Іван Ле написав великий роман.

вернуться

81

Перетика — перелісок, смуга дерев, що перетинає, відмежовує одну ділянку землі від іншої.