Київські контури. Вибрані вірші - Могильний Аттила. Страница 12

Під ясним сонцем

Пісня сонцю

І повітря — легке,

і зола — легка,

і сліди від вогнів —

легкі:

у вогні — вода,

у вогні — орда,

і заграва —

на обрії.

(Прийшли три князі,

три мечі при нозі —

три соколи в піднебессі)

Дажбог

(Закурили дими,

підняли доми —

підняли нас князі)

Дажбог

І повітря — легке,

і зола — легка,

і сліди від вогнів —

легкі:

у вогні — вода,

у вогні — орда,

і заграва — на обрії.

АРІЇ

Цикл

1. «Коли білі баранці хмар…»

Коли білі баранці хмар

котяться безладною отарою на схід,

ми ідемо назустріч сонцю,

дзвінкі від спеки і камінного пилу,

що лишається в складках одягу.

Холодна вода водограїв

куриться під копитами коней,

вечірнє сонце,

наче червоний кетяг винограду,

зависає над бійницями веж із жовтої цегли,

і легкі полотняні намети

на мовчазних майданах Міста

вітер пахощами садів наповнює,

а в освітлених місяцем завулках

жінки повільно з тісної білизни виходять

і, білі стегна звільнивши,

білими гарячими ногами

прагнуть спіймати безмежну ніч,

сплітаючи їх у нас за спиною.

І якщо ми приходимо вічними

вершниками,

ми нашу волю

по колодочку вбиваємо у Схід.

2. «В той час, як у горах червоних…»

В той час,

як у горах червоних,

де сивий цупкий чагарник

обступає прозорі джерела,

нам починають снитися слов’янські зорі,

ми заливаємо зі шкіряних відер

наші багаття,

які блищать між скелями,

наче діаманти в скриньці,

і морди наших коней

починають дивитись на захід.

І коли нарешті

ми сходимо з сідел,

жінки білими паруючими животами

притискаються до наших потемнілих облич

і своє голе і жадібне тіло

кидають нам в руки.

3. «Жінки — білі, м’які і мокрі…»

Жінки — білі, м’які і мокрі —

поруч з чорним камінням битих доріг

рожевими і теплими грудьми

та міцними вологими стегнами

труться об наші плечі, животи і коліна.

І ще довго-довго по тому,

як затихає луна наших гордих пісень

край спадаючої куряви на шляху,

жінки з розкинутими ногами

зберігають на собі

наші втиснені обриси.

ДАЛЕКЕ

Цикл

1. «Корови ідуть крізь сонце…»

Корови ідуть крізь сонце,

і від золотого лева

у них —

золотаві очі

і молоко золоте:

Вої в гострих шоломах

слухають пісню меду

луки тугі на плечах —

як вигнуті роги биків

Летить джміль

наче змій —

покотилося теля,

мов котигорошок

А мальви цвітуть

мальовано

2. «Були дерева тужаві…»

Були дерева тужаві

а ночі — імлаві

була тихою зоря

надвечірня:

ішли волхви —

стали

ішли князі —

стали

і варяги ішли —

стали:

а сурма сурмить

заливається

3. «Садом ідеш струнка…»

Садом ідеш струнка

Голоси відпливають

і вже тільки човни

гострі носи свої спрямували

в багрянець неба

і сині отари хвиль

Ще куряться руїни Трої:

радій вродлива —

пливе твій князь

весь у вогні золотому

Ясні дими

вдалині

4. «Літо, тепло і літепло…»

Літо, тепло і літепло —

скільки вже часу

витекло,

скільки в зорі, на світанні

стято з плеча,

на льоту

Липень і липам —

ліпо,

а ліпо ж чи буде, браття,

нам на мечах стояти

пліч-о-пліч на Дону

Скачуть мої куряни —

курява, кров і рани —

плачуть курви на вежах —

скаче мій курський полк

Волиться —

не зневолиться:

там, де туркоче горлиця,

через тисячоліття

скаче мій курський полк

5. «Яблуні — білі-білі…»

Яблуні — білі-білі

білий світ — білий-білий —

як ти ідеш полельом,

білою ланею,

в білім

Поволі-полельом

павою, ланею — лелія,

лелія снігова