Київські контури. Вибрані вірші - Могильний Аттила. Страница 13

6. «Це буде містика і дим…»

Це буде містика і дим

важкий і сизий,

що над нами

пливе тягучими ключами

і вічним змієм молодим

А далі буде яв і сон

який усіх їх

заколише

за вежі ввійде тихше й тихше

і переріже гарнізон

А потім буде тінь і сад

і сонця золото

і слава

і в дів — прозорі покривала,

і жодного шляху назад

ПРИГОДА

Цикл

1. «Пішли отари попасом…»

Пішли отари попасом,

вже й не отари, а курява,

а де була курява —

там сніг нині

Пішли коники ступою —

перса твої разкрилися —

два пуп’янки, два човники,

дві лакоминки,

а все ж —

сніг нині

Пішли яструби перевальцем

стала мене туга переймати,

стріли мене твої очі —

два ягнятка голубенькі,

кажуть:

— Сніг нині

2. «Королева-королівна…»

Королева-королівна —

то ласкава, а то — грізна

Ой, Див Ладо —

сніг іде

Королева очки мружить —

її неї груди — наче мури

Ой, Див Ладо —

сніг іде

Хлопці — наче вірні леви

коло тої королеви

Ой, Див Ладо —

сніг іде

А від тої королівни

тільки снігу по коліна

Ой, Див Ладо —

кров піде

3. «Вийду я на гору походжати…»

Вийду я на гору походжати,

вийду собі свистати,

вийду ватагу скликати:

— Тра’ мури високі брати,

тра’ грізне військо розганяти,

тра’ одежі зривати,

щоб солодке яблуко куштувати,

бо пішли вже отари попасом

і пішли коники ступою,

та й пішли яструби перевальцем.

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Цикл

1. «Третій стан…»

Третій стан —

в дрободан.

Дощ гуляє,

як гетьман.

Білі вежі й чорні вежі

все патьоками мережить.

Тьмаві склянки

на столах — світ хитається

в очах.

Мокне оксамит мечів,

арбалети й поготів,

а він дзвонить, мов кришталь,

коло малинових мальв.

2. Шибайголови

Над нами —

небо,

під нами —

брук,

наші кроки —

швидкі і ніжні.

І від дотику

наших рук

палає залізо.

Наші губи —

суцільна спрага,

наші серця —

голод,

і анітрохи не важить,

хто — друг,

а хто —

ворог.

Гей, навколо!

Келихи —

вгору

за наші голови.

3. Пейзаж

Ніч

все пливе,

лиш місяць

і білі дими в долинах

(ружі — червоні — тіні)

все мерехтить і тане

синє світіння ліній

і запах лататих лелій

стелиться по долинах

4. Варвари

Тут,

у безмежних,

ворожих просторах,

вперто,

повільно

і поступово

всіх

підкорятимем

нашому слову,

вищим

законом

поклавши його.

Доки гойдає

білява

ріка,

мовчки ми сходимось

груди

у груди,

яреє сонце

жевріти

буде

в наших поблідлих

від люті

очах.

Дощ розмиває

сліди

за ізгоями,

дощ розмиває

дні

і роки —

ми перейдемо

шляхами суворими,

зрушені з місця

велінням

руки.

Випаде сніг,

і випливе

з обріїв

обрисів наших

потужний

стрій —

благословен будь

і будь впокорений,

світе,

блакитний

і золотий.