Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 69

ВИСНОВКИ

Кожна історична епоха має свої методи діяльності, які мають вплив на людську душу, через неї усвідомлюються і дають наслідки. Говорити сьогодні про вплив умовляння, проповіді, доброго слова, коли людей десятками тисяч знищено у масових вбивствах і морі крові в щоденному житті, коли життя людини зведено нижче вартості свині, коли культура й етика є попелюшкою, гідною зневаги, є намаганням переконати лева у непроглядному лісі, що це не по-людськи загризти людину і що за це є кара у пеклі. До українців треба застосовувати фізичні засоби, інакше вони взагалі не розуміють, про що йдеться. Ці засоби треба застосовувати, хоча від природи маємо до них відразу й огиду. Карати винних пацифікацією типу Наконечникова безглуздо і неефективно. У покарання винних не вірю. Це ми вже проходили. Винні будуть за кордоном, як після 1918 р., і на німецькому чи іншому утриманні будуть і надалі продовжувати свою антипольську політику. Потім знову знайдуться угодовці, які поодинці їх за дозволом влади повертатимуть до країни. Скажуть, що краще нехай вони це роблять під контролем влади, ніж за кордоном, — це також ми мали. Багато з них через 5 чи 10 років повернеться таємно, призначать їм ту чи іншу кару, потім амністія і т. д., і на завершення можливе знову забезпечення для родин померлих із польської скарбниці. Це вже було.

Пацифікація Наконечникова! Вже також була. Розриванням подушок, побиттям жінок, розбиранням дахів, нищенням врожаю знищується країна, але не вирішується справа польськості цього краю. Угодовська політика! Це вже було протягом 15 років. Ми довели її до абсурду, приносячи в жертву фізично власне польське населення, його інтереси і майбутню приналежність усієї провінції до держави. Українці кинуться на ту політику після війни, щоб цим шляхом підступно просуватися вперед, обманювати поляків і нищити. Пан Мудрий носив перед війною проект автономії навіть з власним військом. Подумаймо на хвилину, як би це виглядало у 1939 р., якби було реалізовано. Польське військо вже 1.ІХ 1939 р. зустрілось би зі збройною українською атакою з допомогою німецької авіації і парашутистів німецьких та зі сходу. Польща потрапила б тоді не під 3, а під 4 вогні (від Східної Малопольщі). А наші угодовці над тим ламали голови і серйозно роздумували. Деякі українці (Осередок Апеляційного Суду) у розмовах підсувають план союзу Польщі з Західною Україною. Також хороша перспектива, особливо у даний момент перед лицем переможної Росії, — робити у неї під боком політику, що розвалюватиме її політику стосовно України, яка сьогодні заселена всіма, тільки не українцями і від якої залишилась тільки територія.

Залишається політика фізичного виселення цілих районів з родинами за кордони держави як громадян, які у своїй більшості виявились негідними, щоб жити у цій державі, які зі створених їм добрих матеріальних і культурних умов для свого народу здобувають сили для боротьби з польським народом, кують ненависть до цього народу і відплачують вбивствами, різаниною і вогнем. Національно відкинути їх до неймовірної ситуації, коли інертна селянська маса буде мріяти про спокій за плотом як про найбільше благо. Фізично потрібно їх так ослабити, щоб їхні залишки можна було перетравити протягом життя одного покоління.

І хто їх може взяти? Росія в обмін на поляків, які проживають у Росії, чи без цього обміну. Припускаю, що небагато потрібно на це зусиль. Які може мати Росія сподівання?

Альтернатива І. Росія вважає, що українці Малопольщі становлять її етнічне плем'я і є її форпостом в оволодінні і включенні Східної Малопольщі до Росії. Тобто становлять її вигідну іреденту в рамках Польської Держави для утримання слабкості цієї держави (стара царська політика з так званими москалефілами). Не вважаю це за вірогідне. Москалефільську політику програв комунізм на користь українців, вона, зрештою, впала разом з царською Росією, однак, з малою ймовірністю вона може бути відновлена, але треба взяти до уваги взагалі російську політику щодо України. Ніхто так, власне, не переграв і не поховав українців, як Радянська Росія, вона їх мільйонами фізично усунула до Сибіру і в Азію. Вона систематично проводила усування українського населення і заміну його монголами та різними іншими племенами, жодний царський уряд Росії стільки не зробив у напрямку денаціоналізації українців через школи, мову, переселення, скільки зробили «совєти». Немає жодної причини для заміни цієї політики, вона буде застосовуватись ще болючіше і ще ефективніше після війни. Процес переселення населення в сучасній Росії є таким самим буденним, як у нас зміна квартири. Такою є радянська дійсність. Вони не мають нічого, ніщо їх не зв'язує з місцем, вони дивувалися, що вивезені з Малопольщі впадали у такий страшний розпач, і просто говорили: «Що тобі роблять поганого? Работаєш тут, будєш работать там, кушаєш тут, будєш кушать там, живьош тут, будєш жить там». Вони до цього ставляться дуже просто, бо самі це постійно переживають. Безумовно, що відносини після війни там зміняться. Не уявляю собі, щоб після війни цим людям, які віддали стільки крові, не дали землю у власність. Так само неможливо уявити, щоб ця нагода не була використана для вирішення остаточної русифікації України. Дадуть українцям землю, але не в Україні. Радянська Росія при всьому своєму показушному лібералізмі у національному питанні є найбільш русифікаційним урядом, що коли-небудь існував у Росії. При всій мовній толерантності, власне, завдяки їй, створено найбільше [нечитабельний вислів] для російської мови, надзвичайно старанно і підступно стираючи всі відмінності між українською і російською мовами.

Тому, надаючи українцям землю вже після виселення приблизно 15 мільйонів у глибину Азії, не були б совєти советами, а росіяни росіянами, якби не дали їм землі, але не в Україні, а десь подалі, над Волгою, на Уралі чи в Азії, а в Україні, власне, тим, з-над Волги, з Уралу, з Азії. Такою є політика нинішньої Росії щодо всіх народів імперії, а українців у першу чергу. Маючи можливість поглинути своїм безмірним організмом жменьку найнебезпечніших для них бунтівників, вона зробить це без найменших сумнівів.

Альтернатива II. Росія сподівається, що рано чи пізно при еволюції комунізму в напрямку направо Росія стане привабливою для наших українців, і тоді широкою хвилею їй може вдасться створити на нашій території широкий проросійський рух, а нині їй треба, щоб цей елемент тут залишався і виконував роль авангарду Росії в Польщі, як її виконував і виконує польський комуністичний рух. Вважаю цю альтернативу нереальною. Росія не обмежувала себе і не обмежує у своїй загарбницькій політиці. Такі самі претензії вона може виставити до теренів Малопольщі, а може й ще більші до Конгресівки на підставі звичайної загарбницької політики, мотивуючи тим, що це старі українські території, а Конгресівка — давній привісленський край. З тієї причини сподівання не уявляються реальними.

Водночас для нас не байдуже, чи, відчуваючи постійно російський напір на наш схід, будемо цей напір витримувати на територіях інкорпорованих чи національно чистих, на своїй землі, чи тільки умовно своїй, а в основі своїй орієнтованій на чужинців із заходу або зі сходу. Єдиним доказом російської політики може бути те, що Польська Держава є слабшою, якщо має у своєму лоні українського троянського коня. Ми ж при тому не забуваймо, що, перебуваючи навіть у тісній співпраці з чехами, а може власне тому, мусимо також між чехами і Росією мати етнічно польську територію, бо недавні ті часи, коли чехи, постійно орієнтовані на Росію (канон 100 років чеської політики), створювали нам після 1918 р. дуже важкі умови з допомогою українців Східної Малопольщі.

А які аргументи нашої східної політики? Немає червонішої полотнини для українців із-за Збруча, ніж наш українець. Тому давали підтвердження українці, які шукали у нас захисту, дають тому найкращі докази випадки наших часів, коли без помилування убивають наших українців на сході, незважаючи на німецьку охорону, а був час, коли кілька місяців увесь Львів був обліплений листівками, що той чи інший герой впав у Вінниці чи у Жмеринці на посту від братовбивчої руки. Там приймуть прихильно швидше поляка, ніж нашого українця.