Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 67

У цей час майновий стан і співвідношення сил все більше змінюються на користь українців.

Німець не був би німцем, і вже зовсім націонал-соціаліст — національним соціалістом, якби, ошукуючи всіх направо і наліво, не ошукав і українців. Виявилося, що Україна є за Збручем, а Галичина — це частина Генеральної Губернії, зв'язаної з Рейхом, що Лемберг — це старе німецьке місто, все, що заслуговує у ньому на увагу, — то це розквіт німецької культури, і навіть дзвін на соборі Святого Юра — це праця німецького ремісника. Сон червневої ночі почав розвіюватись, владу взяли німці. Українські політики кинули відповідно гасло «знищувати поляків і польськість».

Українська політика активно може лише паралізувати те все, що зміцнює польськість, тобто виникнення польських шкіл, протидіяти реприватизації так ефективно, як раніше діялося на користь націоналізації. Знищувати поляків за допомогою доносів і провокацій та готуватись до нових зіткнень, накопичувати фізичну силу для проведення змін — ось останні напрямки української політики. Німці, здійснюючи владу, зневажають українців, вважають їх найманцями за низьку плату, дають їм право грабувати, збагачуватись і велику свободу в переслідуванні поляків. Вони використовують їх як «шаулісів» перш за все для вбивств і грабування євреїв та при хапаннях людей для роботи в Німеччині. Українці в цей час готуються до різанини поляків у більшому масштабі, ніж це було у вересні 1939 р. або у червні й липні 1941 р.

Політична ситуація українців безнадійна, вони вже не сподіваються на перемогу німців. Неодноразово доходило до конфліктів українців з окремими виконавцями окупаційної влади, але співпраця триває принципово безперервно, бо це є українсько-німецько-націонал-соціалістичні, а не українсько-німецькі конфлікти чи навпаки. Головні принципи політики обох народів ідуть по одній лінії безперервно. Можемо очікувати в кінці німецької окупації посилення збройного українського посягання, пов'язаного з убивствами поляків.

Польська лінія програми

Чи можливе повернення після цієї війни співвідношення польсько-українських сил хоча б до стану 1939 р. такими засобами, як парцеляція великої сільськогосподарської власності серед поляків, діяльність школи, економічні акції, угодовська політика на цій території? Ні! Зміна співвідношення сил є такою жахливою, кількісне і якісне послаблення поляків таким сильним, що ці засоби не можуть бути достатніми у жодному випадку.

Польща, формуючи своє існування від Одри, повинна стати, наскільки це можливо, суто польською державою. Національні меншини занадто розвалювали державу. Велика історична ера дала нам можливість повернутися на західні землі. У найближчі два покоління мусимо розростись економічно і фізично у 40-мільйонний народ, який уважно спостерігає за сходом. Не можемо мати елементу, орієнтованого довгий час на Берлін чи Москву. Тому нинішня територія повинна бути ґрунтовно переорана. Пам'ятаймо, що, попри західну культуру, тутешній український елемент є не чим іншим, як останньою хвилею гайдамаччини, так само фальшивою і зрадливою, як за Хмельницького чи Наливайка.

Кожна епоха має свої, притаманні їй, методи діяльності, які приносять результати. Нині звертання до українців тільки добрим словом, тоді як вони займаються вбивствами, а їхні опікуни використовують їх для масових убивств євреїв, буде розцінено лише як ознака нашої власної слабкості.

Отже, перш за все не можна проводити жодних переговорів з українцями. Така поведінка була б розцінена українцями як доказ нашої слабкості, який дає їм привід ставити вимоги зі свого боку, що буде розцінене тутешнім суспільством як порушення чи навіть зрада польських інтересів. Місцеве суспільство вважає нинішній момент єдино сприятливим для вирішення української проблеми на цих землях.

Висновки

Як зазначалося, руське суспільство, яке проживає на землях Східної Малопольщі, поділяється на 3 групи: перша — лояльна до Польської Держави, друга одночасно зв'язана духовно і родинними зв'язками з польським суспільством і, нарешті, третя, — коротко кажучи, ворожа, українська. Щодо кожної з цих груп польська державна і суспільна політика повинна ставитись по-різному. а) До першої групи належить ставитись прихильно і доброзичливо, щоб завоювати її прихильність, але не можна ні давати цим людям повних політичних громадянських прав, ані також визнавати їх польськими громадянами, а лише тільки населенням Польської Держави, від якого самого залежить отримання повноправного польського громадянства через виявлення активної державної лояльності, старанне виконання публічних, державних і самоврядних обов'язків, активне вживання польської мови у публічних місцях, постійне членство у загальнодержавних або масових польських громадських, культурних і економічних організаціях, постійне читання і передплату польських газет і часописів, а перш за все посилання своїх дітей до польських дошкільних закладів та до державних і приватних шкіл і різноманітних курсів. Тих, хто відповідатиме всім цим умовам, треба допустити до участі в процесі розподілу землі дрібним землевласникам, розселяючи їх по всій центральній і західній Польщі. При цьому слід систематично і всебічно впливати на цю групу населення у напрямку державної і культурної асиміляції, підтримуючи з нею постійний контакт, послідовно працювати з нею у польському загальнодержавному дусі, формуючи спеціальні організації і чинники, які діятимуть у цьому напрямку. б) Щодо другої групи, яка відрізняється своєю родинною мовою, обрядами і звичаями, але за почуттями і організаційно польська, належить чинити так, як і стосовно всіх інших поляків, визнати за нею повні громадянські права і, вимагаючи безумовного виконання всіх громадянських обов'язків і членства у загальних і спеціальних патріотичних організаціях, ставити в залежність від цього організаційного членства визнання повних громадянських прав. За цієї умови групу треба на рівних умовах разом з іншими дрібними польськими селянами залучити до участі у наданні землі і розселити її по всій Польщі. в) Щодо третьої «української» групи належить чинити суворо, але справедливо. Не надавати їй громадянських прав, вважаючи її тільки тимчасово приналежною до Польської Держави, і намагатись повністю усунути її з Польщі як таку, що створює внутрішнє «українське питання», загрожуючи територіальній цілісності, миру і громадській безпеці, й загалом національним і державним інтересам Польщі. Тут треба вживати таких заходів:

1. Суворе й безумовне вишукування та покарання українських бандитів і злочинців (через надзвичайні або військові суди), які під час Другої світової війни, тобто від 1.IX. 1939 р. до її кінця, діяли на шкоду або проти безпеки життя, здоров'я, майна чи свободи польських військових, польських установ, тих, хто активно сприяв або допомагав безпосередньо чи опосередковано окупантам. Слід конфіскувати все майно цих злочинців і в надзвичайному порядку позбавити їх і їхні родини всіх громадянських і політичних прав, а також права участі у житті самоврядування і суспільно-приватному житті.

2. Організація постійного, ретельного й суворого нагляду за громадською і приватною діяльністю українців як антипольською і антидержавною стихією, а особливо за діяльністю керівників і членів цих громадських організацій, переслідування адміністративне і судове всіх, навіть найдрібніших, проявів їхньої нелояльності до Польської Держави чи антипольської ненависті.

3. Спроби обміняти населення з Радянською Росією (або з Україною). Реалізуючи таким чином гасло «Україна для українців», висилати туди всіх українців з Польщі (приблизно 3 мільйони) замість приблизно 1 мільйона поляків, які проживають нині в Радянському Союзі. Від того примусового обміну можуть бути звільнені лише ті українці, які добровільйо воювали разом з польським військом проти більшовиків у 1920 р. (петлюрівці), ті українці, які проживають у Польщі і які будуть добровільно воювати разом з польським військом проти німців у момент їх вигнання з Польщі, або ті, хто якимось іншим відомим способом активно'співпрацювали з польською владою чи організаціями для добра Польської Держави і народу та польської культури й отримали за цю працю яку-небудь польську державну відзнаку, нарешті, ті українці, які отримають дозвіл на виїзд із Польщі на постійне проживання до інших країн.