Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 68

4. Поки цей обмін не відбудеться, треба провести чергове повне виселення українців: а) з прикордонної смуги; б) з призалізничних смуг, трас каналів, берегів сплавних річок, автострад та інших комунікаційних ліній; в) з округів і місцевостей великого стратегічного, політичного і економічного значення.

5. Усунення українців з усіх адміністративних, самоврядних, суспільних чи економічних посад та функцій, що їх перед війною 1939 р. займали поляки, та з посад, запроваджених під час війни окупантами або за концесією чи за дозволом.

6. Відібрання в українців усього матеріального (землі, будинки, магазини, товари, фабрики, верстати та ін.) або культурного майна (бібліотеки, музеї та ін.), захоплених під час Другої світової війни у поляків або польських інституцій та організацій чи наданих українцям окупантами, при одночасному суворому покаранні грабіжників або беззаконних користувачів цього майна.

7. Недопущення відкриття жодних українських і взагалі руських публічних державних або самоврядних шкіл і курсів будь-якої форми. У приватних же дозволених школах і курсах належить вимагати і відповідно забезпечити серйозний вплив польської культури на відкриття такої приватної школи або курсів, починаючи від залучення польських учителів у кількості не менше 50 % загального складу вчителів і гарантування викладання польською мовою щонайменше 50 % загальної кількості годин зі всіх предметів.

8. Застосування до українців спеціальної політики у кожній сфері громадського життя, а особливо в галузі політики: а) аграрної, б) правничо-адміністративної, в) економічної, г) релігійної, ґ) громадсько-організаційної, д) національного повернення до джерел, е) освітньої і навчальної, є) культурної і пропагандистської, ж) суспільно-гуманітарної і соціальної опіки.

9. Скасування в Польщі юліанського календаря.

10. Заборона вживання у шкільному навчанні, у друкованих і світлових виданнях слов'янсько-руського та інших чужих алфавітів і дотримання виключного вживання у всіх теперішніх виданнях, призначених для широких мас населення, латинського алфавіту або слов'янського алфавіту латинськими буквами. Виняток можуть становити лише літургійні видання, призначені виключно для внутрішнього церковного вжитку і здійснювані церковною владою (єпископати і релігійні громади, що діють легально), а також видання текстів, здійснювані Польською Академією Мистецтв або визнані нею потрібними для наукових мовознавчих та історичних досліджень.

11. Застосування до українського населення усіх засад закону про обов'язковість праці на території всієї Польщі, а особливо на землях, розташованих на схід від Вісли та Вкри. Тих українців, які протягом 10 років виконали обов'язок праці й військової служби і добровільно належали щонайменше впродовж такого ж періоду часу до польських культурних чи економічних організацій, протягом такого ж часу передплачували польські газети або часописи і з кожної іншої точки зору поводились бездоганно, можна допустити до участі у виконанні суспільних робіт як осіб, що належать до Польської Держави, а винятково також до отримання землі у сільських господарствах дрібшіми селянами, але тільки на землях, розташованих на захід від Вісли і Вкри, особливо якщо вони активно чимось прислужились Польській Державі.

ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО УКРАЇНСЬКОЇ СПРАВИ НА ВИПАДОК ПОРОЗУМІННЯ З РОСІЄЮ

[Більше 9 сторінок густого машинопису цього реферату є майже ідентичними з текстом реферату Нікодема Свободи (документ 48) з назвою «Українське питання і проект його вирішення». Деякі абзаци переписані дослівно, інші подано скорочено. Щоб не повторю — ватись, публікуємо текст зі сторінки 10, відмінної від праці Нікодема Свободи.]

Що може бути після цієї війни? Передбачаю кордон — на сході Збруч, на заході Одра. Західна територія буде потребувати людей, людей і ще раз людей. Польща повинна там утвердитись стовідсотково і остаточно. Якась кількість людей переїде на нові території з цілої Польщі, переїдуть і звідти, переїжджають, як завжди, активніші й більш енергійні. Багато осіб, які залишили територію, переїжджаючи в глибину Польщі під час цієї війни, знайшли й утвердили там своє нове життя і не хочуть повертатись у цей займистий край, почуваючи там себе безпечнішими і не відчуваючи такої загрози знищення і вбивств. Цей край, звичайно, все більше покриватиметься лугами. За небаченого знищення і фізичної ліквідації польського елементу він увійде в нове польське життя на умовах, вже дуже наближених до тих, які панували після великої війни на Волині. З тієї живої польської провінції після цієї війни вийде вже не польська Східна Малопольща, а Східні окраїни, щось подібне до Волині у 1918 р. Бракуватиме ще 10 років тієї самої політики і правління пана Юзевського, щоб цей край став втіленням руїни польськості, а потім був готовий до відокремлення від Польщі. Чи не повірив би я в силу асиміляції польського народу, а особливо тутешнього населення, чи вважав би тутешніх українців таким собі елементом експансії, так переважаючим поляків, що не можемо з ними упоратись? Ні! Вірю в силу народу і його великі притягальні якості. Добре він поводився на цій території і втримував те, що народ довіряв йому віками. Але одного він не витримав — угодовської політики уряду і місцевих угодовців, знищення власним урядом організації та осередків польського життя, безповоротної втрати польської землі, роззброєння польського духу і фізичного винищення. Треба цілком ясно подивитись правді в очі. Перетягування шальок терезів долі цієї провінції відбувалось фізичною силою, механічно, силою апарату різних держав і тому тільки силою може бути відновлене. Усі інші елементи, які можуть привести до відновлення цього стану (календар, школа, преса, інша кооперативна організація і т. п.), мають важливе значення, але вже в тих витворених умовах другорядне.

Польща, формуючи своє буття від Одри до Збруча, повинна стати, наскільки це можливо, суто Польською Державою. Національні меншості занадто деструктивно розвалювали Польщу. Велика історична ера принесла нам повернення на західні території, які одним фізичним заходом мусять стати 100 % польськими. Найближчі 25–30 років — це праця над структурною аграрною перебудовою держави на великі селянські господарства, це побудова, наскільки це можливо, суто польської держави, щоб за життя найближчих двох поколінь розростись економічно і фізично у 40-мільйонний єдиний народ, здатний відіграти свою роль на терені своєї праці, власної ролі власними силами, незважаючи на випадки політичної кон'юнктури, народ, який матиме армію, а не її міраж. Він повинен розростися від Одри на схід міцно і сильно для того, щоб після розгрому (?) свого західного сусіда знову повернутись лицем на схід. Небагато часу дає нам на це історія. Схід не тільки не спить, але кипить і при цьому власними силами. З цієї війни вийде ослаблений, але переможний, може, частково розчарований у своїх сподіваннях і… про свій похід на Захід не забуде. Треба, щоб на цей момент ми були готові й сильні на своїх східних базах. З цією метою треба нам міцно стояти перш за все на двох флангових місцях — Східній Малопольщі і Віленщині. Сильні цілком і повністю. Не можна тут мати елементу, віками зорієнтованого на Берлін або Москву. Націонал-соціалісти проминуть, проваливши вікову німецьку політику, але німецький народ залишиться більше, ніж будь-коли в історії, орієнтованим на реванш і не пропустить жодної можливості, щоб встромлений у польські плечі український тризуб стирчав у цих плечах міцно. Виконають це ті самі люди, які десятки років роблять те разом зі своїми кадрами. Тому тутешня територія і значною мірою територія Волині мусять бути фізично переорані так, щоб за життя одного покоління вирвати йому всі зуби, які воно може спрямувати на Польщу. Пам'ятаймо про те, що, незважаючи на 200 років західної культури, місцевий український елемент нічим іншим не став; як свідчать останні роки, остання західна хвиля гайдамаччини така сама зрадлива і фальшива, якою вона була за Хмельницького і Наливайка. І що українець як угодовськи підлизувався, так само брутально встромлятиме ножа в спину польського селянина.