Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця. Страница 42

Але хоча набір символів у кожного з мольфарів свій, все ж усі вони мають однакове світосприймання, тому що ці люди -особлива раса. І мета їхня - повернутися до витоків, зазирнути в глибини своєї свідомості, повернути втрачене за віки «технічного прогресу». Вони здатні піднестися над людським світосприйманням і вільно мандрувати серед різних реальностей...

Вони (шамани, «непрості» люди) - ті, хто знають, ті, хто відають, ті, хто ходять між світами. По-різному їх називають. Але всі вони намагаються підтримати живу традицію, яка раніше була самим життям. Можливо, тому тепер, у III тисячолітті, ми знову повертаємося до цих людей - і просимо їх, давніх хранителів правічних знань, допомогти нам знайти себе...

Частина сьома

ОСТАННЯ

ТАЄМНИЦЯ

МІФ І РЕАЛЬНІСТЬ Мольфарська стежка. Блискавка над вершиною

Міф - це узагальнене відображення дійсності у вигляді чуттєвих уявлень або, точніше, у вигляді тих чи інших одухотворених істот.

О. Лосев

Одного разу в дитинстві я заснула на старій могилі. Батьки взяли мене на прогулянку в поле, заговорилися й не помітили, що я відстала, втомилась. А я сіла на козацькому кургані - та й задрімала на сонечку. Прокинулась від того, що батьки мене гукали шукаючи.

Хто був похований у тій могилі? Козак-ха-рактерник? Скіфська провидиця? Чи звичайні трударі-гречкосії з найближчого села, знищеного якимись нападниками? Хто знає...

Але тепер, оцінюючи той випадок із позицій «дорослого» розуму, я пригадую старовинний кельтський звичай: коли якась людина хотіла перейняти значний дар від померлого, то проводила ніч на його могилі. Зокрема коли кельти обирали військового вождя, спеціально вибраний юнак ночував на могилі попереднього ватажка. Вважалося, що дух померлого воїна вкаже свого наступника. І хтозна, можливо саме тоді, коли заснула на старому кургані, я отримала поштовх до всіх подальших ситуацій, які привели мене зрештою в маленьке гірське село під Чорногорою?..

Про все це я роздумую в таксі, їдучи до Мольфара.

Таксі я відпускаю, не доїжджаючи до місточка, за яким живе мій наставник. Ці два кілометри ґрунтовим шляхом понад бурхливим Черемошем, який співає свою нескінченну пісню, стали вже для мене тією «стежкою сили», котра щоразу приводить до нових відкриттів і думок.

На мій подив, Мольфар стоїть по цей бік кладки: привітно посміхається і махає рукою. Я вирішую, що він проводжав якогось гостя й запитую про це. Мольфар лукаво сміється:

- Ніхто не приїздив до мене. Це я на вас чекав.

Цього разу я не попереджала про свій приїзд, про що й нагадую. Звісно, я розумію, що в карпатського шамана є свої методи отри-мування інформації, але я за час спілкування з «гуцульським дідом» навчилася діставати з нього потрібні відомості, приховуючи важливі запитання під маскою щирого здивування, навіть деякої наївності.

-Ая гуляв тут понад Черемошом, - відповідає Мольфар. - Та й він сказав мені, що ви наближаєтеся. От я й вирішив почекати...

Може, й справді Черемош? Адже вода є найкращим провідником інформації, а я вже стільки разів ходила понад ним, мила в його воді руки, навіть одного разу ризикнула скупатися (це був досвід, якого не забуду скільки житиму, і в жодному разі не раджу теплолюбним та недосвідченим плавцям іти на штурм гірських повноводих річок!), що ріка цілком могла мене запам’ятати і, відчувши моє наближення, «шепнути» про це Мольфарові...

Цього разу ми говоримо не про конкретні речі, а про суть, сенс і вартість мольфарства в нашому надто «зовнішньому» світі.

І оскільки нині я не ставлю Мольфарові конкретних запитань, він сам починає розповідати. Найбільше його тривожить, зізнається Мольфар, те, що люди, котрі нерідко приїздять до нього, цікавляться якимись примітивними речами. Шаман має на увазі не пацієнтів, що звертаються зі своїми негараздами, хворобами та іншими проблемами, а відвідувачів, котрі їдуть нібито «за знанням».

-І що ж вони хочуть дізнатися? - запитую.

- Найчастіше всі починають із претензій на знання, а закінчують тим, що просять влади й грошей. Просять навчити приваблювати багатство. А оце недавно з Івано-Франківська двоє бізнесменів були, пропонували великі гроші за... чорта.

У Карпатах здавна побутує повір’я, що особливо сильні мольфари вміють вирощувати інклюзників. Ці істоти, подобою схожі на маленьких хлопчиків, допомагають у господарстві, пильнують, аби маржина не хворіла, стежать за бджолами. Крім того, таке створіння допомагає господареві в його ремеслі та робить вдатним майстром. А найголовніше - притягує гроші в дім. Кажуть, за старих часів інклюзника можна було купити на ринках - у Чернівцях або в Косові. Зараз, як розповідають гуцули, його вирощують тільки «на замовлення» старі мольфари, що знаються з темними духами.

Так уявляли гуцули інклюзника. За переказами, мольфари вміли вирощувати таких істот у пляшках, і ці маленькі демони прислуговували в домі та примножували багатство.

-І що ж ви відповіли тим бізнесменам? - запитую далі.

- А що я міг відповісти? Я займаюся цілитель-ством, а не вирощуванням чортів. Так і сказав. Не знаю, чи повірили, бо пішли з двору дуже сердиті...

Мольфар сміється. Але мене не цікавлять ін-клюзники в пляшках, як не цікавлять і кар'єра та багатство, отримані магічними шляхами (що там

ззо народні казки говорять з приводу золота, отриманого від нечистої сили?). Мене цікавлять таємні знання, якими пронизане буття карпатських шамані в-мольфарі в. Про це я й хочу поговорити. І ще я ніколи не запитувала Мольфара про інший бік людського буття - про смерть. Я знаю, що мольфар, котрий не передав свого дару, помирає дуже тяжко. Я знаю, що в таких людей особливе ставлення до найтаємничішого процесу в нашому існуванні. Запитую про це в свого наставника.

І він відповідає:

- Ми, мольфари, сприймаємо смерть як зміну форми. Тіло ми залишаємо на землі, як сорочку, і перевтілюємося в духовну сутність, у невмирущу енергію... Старі мольфари казали: якби всі люди жили вічно, то земля б не вмістила всіх і не змогла б носити на собі. Тому Мати-Земля приймає в своє лоно зношене тіло, а дух людини відходить у безмежний світ, де продовжує вдосконалюватися й розвиватися в іншому прояві...

Християнські священики негативно ставилися до мольфарів, грозили їм пеклом і судом Божим. І громада ставилася відповідно, хоч і зверталися люди до «непростих» у тяжких випадках. Адже простим людям тяжко зрозуміти тих, хто чимось відрізняється. їх бояться, а страх часто веде до ненависті.

Яким же чином зберігся донині в Карпатах цей дивовижний, унікальний сплав стількох традицій та духовно-магічних течій, це особливе магічне джерело, в якому злилися води стількох криничок: прадавньої європейської традиції, уламки якої розкидані у всіх культурах - від еллінів і етрусків до кельтів та гуцулів? І місцева знахарська традиція, яка, поза сумнівом, не могла не народитися в суворому гірському краї, де небезпеки людину переслідують щодня... Додалися до мольфарства й загублені нашими предками знання та мудрість праслов’янських волхвів, котрі втікали від дружинників князя Володимира в гори, щоб там передавати з вуст у вуста свою традицію, і друїдичні знання природних законів, і характерницькі звичаї та вміння, бо не одна запорізька родина втекла в Гуцульщину після того, як 1775 року було знищено Запорізьку Січ...

О >< -><г «» <

^<ч>

<

^{<и>> <ІИ>}

А/ /'А АЛЛ Ж ^ ^

Такі «рунічні» петрогліфн знаходять на стінах печер та на гірських скелях по всій Європі. Можливо, давні мольфари та відуни таким чином хотіли передати своєзнання?