Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця. Страница 43

Як витривало мольфарство, коли християнство остаточно запанувало в Карпатських горах? Мольфарам лишалося єдине: мімікрувати. Бути зовні такими як усі: сім’я, діти, ремесло, прості сільські заняття. А найголовніше - бути корисними. Для свого оточення. Для місцевих людей. Для села. Тому й більшість заклинань-примі-вок, що дійшли до нашого часу, суто побутові: захистити поля та худобу від лихих чарів, не дати пролитися грозовим дощам, не допустити повені...

- Як ставилися до вас місцеві люди, коли ви почали практикувати? - запитую в Мольфара.

- У своєму краї пророка немає, - він усміхається. - Ким я тільки не працював: і лісорубом, і сільським учителем, і в санепідемстанції... З інших міст, із Києва та Москви, до мене приїздили лікуватися, а місцеві люди почали приходити, тільки коли вже я став знаменитим народним цілителем, коли односельці побачили по телевізору фільм про мою працю. А до того називали мене диваком, а мою практику вважали забобонами...

Що ж таке забобон? Чи не тоді ним стають віра та знання, коли вони втрачають свою первісну систему світовідчуття і світосприймання, сенс і сакральне значення? Коли ритуал втрачає сенс - він стає забобоном. На забобон перетворюється примівка, коли зникає значення її слів. Адже сенс ритуалу, слова, явища - не в особливих словах, а в особливому стані людини, котра їх виконує (промовляє) і переносить свій особливий стан на навколишній світ, ототожнюючи дійсність зі світом потойбічним, світом духів чи богів, де здійснюється доля... На жаль, для нашого скептичного сучасника цей природній діалог Людини і Всесвіту вже практично неможливий, та й втрата розуміння почалася не сьогодні. Тож і ритуали, що допомагали мікрокосмосу (Людині) з’єднатися, ототожнитися і пізнати Макросвіт (Всесвіт), перетворилися на кумедні забобони, які ми іноді згадуємо...

Мольфар говорить:

- Хіба можу я скаржитися чи ображатися на людей? Вони не винні в загальних проблемах людства. Так було завжди, і в давні часи теж. Адже ті, хто нас оточує, бачать лише зовнішній бік нашого буття: живе собі людина, живе як усі, звичайним життям, займається якимось ремеслом... Як її можуть сприйняти в особливій якості? Хіба учнів Христа вважали апостолами в тих селах, звідки вони були родом? їх знали як рибалок, теслі в... А хто вірив до певного часу, що син сусіди-теслі може оздоровлювати й воскрешати? Звісно, я не вважаю себе рівним Христу, я навів цей приклад лише для порівняння: якщо навіть Син Божий не відразу був визнаний людьми як світлий Вісник, то що казати про нас, звичайних людей, навіть якщо ми наділені особливим даром? Так і місцеві люди про мене думають: які можуть бути особливі здібності в чоловіка, котрий поряд, знайомий нам з дитинства, живе буденним життям, має жінку, дітей, садить город і так далі. Я тривалий час приховував свої знання від сусідів, бо не хотів неприємностей. Тим більше що раніше й часи були непевні, хтось міг донос написати, якусь капость зробити чи нашкодити тихцем у господарстві. А я не можу боротися з людьми за допомогою магії, бо дар мій від святого цілителя, і завдання моє - допомагати людям.

- Чи передаєте ви комусь своє вміння і свій дар? - ставлю я найважливіше запитання.

- Поки що ні, -у Мольфарових очах з'являється щось схоже на смуток. - У моїх дітей схильності до знахарства немає. Маю двох онуків, обоє вони пішли в медицину. Але жоден із них поки що не хоче переймати мої знання, хоча талант до цього мають. Та й духи-провідники не дозволяють ще передавати. Я маю цілу армію шанувальників-доб-ровольців, котрі хотіли б перейняти ті чи інші аспекти мого знання, а дозволу - немає. Не з'явилася ще людина, на котрій був би той особливий знак, що вказує: ось твій учень!

- У чому ж причина цього? - запитую.

- У тому, що особливими чеснотами має володіти майбутній мольфар. Любов до людей і любов до знань - ось дозвіл до розширення людської свідомості й воля до готовності прийняти цю стежку. Любов дає силу змінити своє буття і здатність читати долі. А для того, хто любить тільки славу й гроші, закрито мольфарський шлях, навіть справа темного мольфара йому не дасться. Бо хоча покликання чорних чаклунів - творити зло, все ж прагнення високого знання в них сильне, без цього людина ніколи не стане магом...

Моя ж дорога - віддавати людям усе, що маю. Така моя доля. І за те, що я не відступаю від своєї дороги - маю сильне Слово та силу допомагати людям. І таким самим повинен бути мій майбутній учень, як же інакше? Адже як не буде мені Вищої Допомоги - то і я нічого не зможу вдіяти. А допомагатимуть мені лише в тому випадку, коли я міцно й неухильно триматимуся судженого шляху. Хто я такий, щоб Силу, подаровану мені, вважати своєю власною? Це - Божа сила, сила Матері-Природи, яку через мене наші Прабатьки скеровують, аби я міг виконувати своє призначення на землі. У людини, котра перейме мої знання, може бути інша доля, вона не обов'язково стане цілителем і травознаєм, але основне - це бажання пошуку, шлях до знання, вогонь пізнання в грудях, а не жадібність до грошей чи інша марнота земна. У кожної людини є своє призначення, і в цьому найвища магія земного світу. У кожній людині, в кожній її клітині - Бог. Ми створені за Його подобою. Це та енергія, невидима для нас, що дає нам силу й таланти, прагнення до знань і вміння користуватися цими талантами. Тільки ми не бачимо Її звичайним зором, бо якби побачили, то згоріли б від того блиску.

Мольфари кажуть: існує два кола, якими тримається буття світу. Мале коло -людське життя, від народження до смерті, і велике коло - життя світу від народження до загибелі. І ті, кого називають магами, шаманами, мольфарами, стоять на сторожі, щоб велике коло Буття було непорушним і трималося якомога довше.

Істинний маг вміє правильно поводитися і в найскладніших соціальних ситуаціях, і в інших світах. Він однаково «відаючий» і в містичному пізнанні інших світів, і в галузі земних наук та знань, і в опануванні людської природи. І саме цей синтез робить людину Магом.

Мольфари розвивають надприродні органи чуття, досягаючи цього за допомогою спеціальних вправ та зілля. Найбільшу вагу, кажуть мольфари, має гріх людський. Тому важливими практиками в карпатській магічній традиції є вправи, спрямовані на очищення думок від скверни та негативних «мислеформ». Головними гріхами мольфари вважають гординю і заздрощі. Мольфар каже: «Нема нічого страшнішого у світі за людську заздрість. Якщо вона оселиться в людині, то світ немилий стане й та людина страждатиме. Від того будуть і всі хвороби, й болі, й горе...» А для мольфара ці дві спокуси - найстрашніше, що може бути. Перше: переконати самого себе, що його дар особливий і забути, що магічні здібності - це подарунок небес, а не унікальна властивість самої людини. І друге: коли мольфар починає заздрити успішнішим чи талановитішим колегам.

Кожен мольфар має власні «засоби», які допомагають йому утримувати тіло й душу в належному стані. Обов’язковими умовами є пости, що їх мольфар проводить щороку по кілька разів. Але й у повсякденному житті кожен мольфар виконує ряд заборон стосовно їжі: наприклад, мій Мольфар не вживає дріжджового тіста, майже не їсть солі й цукру, не п’є газо-ваних напоїв та спиртного, окрім власних настоянок.

Мольфари проводять і спеціальні практичні вправи. Наприклад, дихальні: різкий вдих - і видих, у чотири рази довший, а потім навпаки: повільний вдих і різкий видих. Ця вправа регулює діяльність мозку і внутрішніх органів, допомагає концентруватися, а в поєднанні з певними додатковими засобами вводить у стан трансу. Мольфари кажуть: колись давно на Землі існувала цивілізація високої культури та знання світу; той світ дійшов до свого апогею і досяг вершини. Але щось сталося з тими людьми, й Бог зробив знання недоступними для всіх, і від людей закрилася таємниця світу й природи. Тоді люди почали шукати інших шляхів для свого розвитку. І з’явилися духи, які подарували людям знання з інших джерел⁶⁰. Так почалася технічна цивілізація. Але все-таки Бог не забув про своє творіння, бо залишив шлях до ключів, котрі відкривають таємниці. Ці шляхи - духовні практики. Але пройти цими стежками, взяти ключі й відімкнути ними двері до Знання мусять самі люди.