Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна. Страница 49

Державною мовою Пакистану є урду, яка вважається співучою і ніжною. Нею створено багато прекрасних літературних творів, особливо поетичних. Сучасні пакистанські поети використовують «вічні» теми своїх попередників - оспівування жіночої краси, роздуми на релігійні та історичні теми. Проте не забувають вони також про соціально й політично спрямовану лірику та прозу.

Пустеля Тар на кордоні Пакистану та Індії

Сучасна мечеть у Карачі

Територія Пакистану така ж різноманітна, як і її народи. Це і велика Iндська рівнина з широкою річковою мережею на чолі з величним Шдом, який у сиву давнину був порятунком людей; це грізні гори, як безлісі, так і вкриті лісами, представлені хребтами Гімалаїв та Гіндукушу з найвищою точкою Тірічмир (7690 м); це і пустеля Тар із безжиттєвими барханами, це і узбережжя Аравійського моря з густими мангровими заростями, які нині поступилися портам. Сухий тропічний клімат Пакистану переноситься важко. В горах випадає більше опадів, проте там навіть улітку можуть заскочити заморозки, не кажучи вже про сильні морози взимку. А на рівнинній території, особливо на півдні, жителям докучає літня спека та засухи.

Тож сільське господарство може успішно розвиватися тільки в долинах річок. Найважливішою внутрішньою культурою є пшениця, головними експортними - рис та бавовна. Закордонні партнери купують також шкіру, вироби з неї, рибу, текстиль. Відділення Східного Пакистану (Бангладеш) дуже зашкодило економіці країни - Пакистан втратив, по-перше, джутові плантації, по-друге, ринки збуту своїх промислових виробів. Окрім потужної текстильної промисловості, країна має розвинену цукрову, нафтопереробну, хімічну. Працює і побудований з допомогою СРСР металургійний комбінат біля Карачі. Ь корисних копалин видобувають мідну руду, вугілля, невелику кількість нафти й газу.

Карачі - найбільший фінансовий і промисловий центр країни

Поки що без міжнародної допомоги Пакистан обійтися не може, і його рупія є слабкою валютою. Проте упродовж останніх років помітне зростання виробництва, що дає привід до оптимізму. Крім того, Пакистан намагається довести, що він гідний уваги туристів. Поки що особливого напливу відвідувачів не спостерігається. Однак пакистанські гірські віражі і мальовничі пейзажі вже оцінили професійні альпіністи, які обрали цю країну місцем своїх зустрічей. Археологів вражають розкопки давніх поселень. А туристам ще тільки належить поцінувати все, що пропонує Пакистан. Якщо вони, звичайно, не злякаються ядерного статусу (а раптом щось почнуть випробовувати?) та розповідей про «зону племен».

Сінгапур - азіатський лев

Своє «місто лева» має і барвиста пряна Азія. Розповідають, що один індійський принц, ступивши на берег невідомого острова, зіткнувся з дивною істотою, схожою на царя звірів. І ця земля була названа Сінгапуром, «містом лева». Химерна істота з лев’ячою головою та риб’ячим хвостом нині застигла в скульптурі і вітає гостей південноазіатської країни Сінгапур, яка майже повністю вписується в межі однойменного міста. Сьогодні Сінгапур - осередок високих технологій, банківської справи і торгівлі. Проте з-за хмарочосів, супермаркетів та ділових центрів все ж таки визирає справжня Азія, яка примружує очі на сонці і сплітає різні культури, релігії, традиції в химерний візерунок.

Один порівняно великий острів, майже повністю зайнятий столицею, та 58 зовсім крихітних - от і весь Сінгапур. Колись на його рівнинах та пагорбах розквітала тропічна природа, а нині квітне цивілізація. Мангрові зарості вздовж узбережжя, а також шматочки вологих лісів і буйнолисті парки на головному острові натякають на колишнє природне розмаїття. На менших островах природа збереглася краще. Морське дихання пом’якшує вологий тропічний клімат і відганяє спеку (тут рідко буває вище +27 °С).

Загальна площа країни становить 648 км². Усього один кілометр Джохорської протоки відділяє Сінгапур від материка, від Малайзії, а широка Малаккська протока - від Iндонезії. Мешканці «левиного острова» цілком можуть потрапити до Малайзії пішки, через міст. Проте зв’язки Сінгапуру з материком набагато старші за цей міст. Острів, розташований на морському шляху з Iндії до Китаю, не міг не привернути уваги давніх купців. До того як ці місця назвали Сінгапуром, острів був відомий під назвою Тумасік («морське місто», «порт»). Тут жили малайці, які займалися риболовлею і торгівлею. У XIII ст. виникло місто Сінгапур, засноване нащадком правителів імперії Шривіджая - тим самим принцом, який побачив лева. У середині XIV ст. квітучий острів був розгромлений яванською державою Маджапахіт, і довгі століття потому, переходячи із рук в руки, залишався в занепаді. Коли сюди на початку XIX ст. висадилися британці, тут жило всього кілька мирних рибальських родин, багато піратів та грізна «армія» пацюків. Нова історія Сінгапуру почалася з 1819 р. і пов’язана з іменем британського губернатора Стемфорда Раффлза, який заново заснував тут місто, перетворивши забутий острів на великий порт. Він придумав давати винагороду за кожного вбитого пацюка, а згодом запропонував виділити окремі квартали для малайців, китайців та індійців, аби уникнути етнічних непорозумінь. Вдячні мешканці Сінгапуру звели пам’ятник улюбленому губернатору Раффлзу, який став для них справжнім героєм. Вони присвоїли його ім’я своєму найдорожчому розкішному готелю.

Сінгапур - великий порт Південно-Східної Азії

У 1824 р. Сінгапур став британською колонією. Він бурхливо розвивався, адже нова влада подарувала йому статус вільного порту і взагалі принесла сюди багато прогресивного. За часів Другої світової війни Сінгапур перебував під владою Японії і називався Сьонан. У вересні 1945 р. було поновлено британське правління. У 1959 р. Сінгапур здобув статус «самоврядної держави» у складі Британської Співдружності, через чотири роки приєднався до Федерації Малайзія, що звільнилася від англійського панування. У 1965 р. Сінгапур політично відокремився від материка і став незалежною республікою з парламентською формою правління. Країна ввійшла до ООН, Співдружності, очолюваної Великою Британією, та до інших організацій.

Сінгапур вдало використав британське підгрунтя і швидко став азіатським «економічним левом», квітучою державою з рівнем безробіття лише два відсотки. Тут побудували метро, комфортні готелі, за рівнем комп’ютеризації Сінгапур останніми роками посідає друге місце в Азії, поступаючись лише Японії. Його мешканці, обвішані мобільними телефонами, не «опускаються» до роботи в сільському господарстві (хоча під щедрим азіатським сонцем багато чого могло б вирости). Вони займаються банківською справою, торгівлею, туризмом і комп’ютерами, рік у рік збільшуючи експорт електроніки, а майже всі продукти харчування їм постачає Малайзія. Доводиться експортувати навіть питну воду, проте для Сінгапуру це дрібниці, які не впливають на добробут населення. Країна не має корисних копалин, але має добре організовану нафтопереробну і хімічну промисловість, яка хоч і відстає від радіо- та електротехнічної галузі, але приносить відчутні прибутки (грошовою одиницею країни є сінгапурський долар).

Ратуша в Сінгапурі

В Сінгапурі проголошено справжній культ чистоти. Його порушники мають сплачувати величезні штрафи. Куріння в громадських місцях, кинуте в неналежному місці сміття і навіть жування гумки може сильно зашкодити гаманцю і місцевого жителя, і гостя. А що вже казати про такі злочини проти природи, як убивство птаха або використання автомобіля, що викидає в атмосферу надмірну кількість шкідливих речовин.