Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Толстой Алексей Николаевич. Страница 72

Нахилившись до нього, Маїшев спитав, вивертаючи губи, хрипким пошептом:

— Хто ці люди?

— Французька вчена експедиція, кажу вам. Спеціально мене розшукали в Ленінграді, щоб вести її сюди, по вас…

Манцев боляче схопив його за плече:

— Ти бачив Гаріна?

— Миколо Христофоровичу, годі залякувати, у мене тепер за плечима Радянська влада. Ваша записка на моєму горбу потрапила в надійні руки. Гарін мені ні до чого.

— Навіщо вони тут? Що вони від мене хочуть?.. Я їм нічого не скажу. Я їм нічого не покажу.

Обличчя Манцева багровіло, він занепокоєно озирався. Поруч нього на нари сів Артур Леві.

— Треба заспокоїтися, Миколо Христофоровичу. їжте, спочивайте. Часу в нас буде багато, раніше листопада вас звідси не вивеземо.

Манцев зліз із пар, руки його тремтіли.

— Я хочу з вами говорити віч-на-віч.

Він поплентався до дверей, збитих з нетесаних, наполовину зогнилих обаполок. Штовхнув їх. Нічний вітер підхопив його сиві пасма. Артур Леві ступив за ним у темряву, де крутило мокрим снігом.

— У моїй гвинтівці останній заряд… Я вас уб’ю! Ви прийшли мене пограбувати! — закричав Манцев, тремтячи від люті.

— Ходімте станемо за вітром. — Артур Леві потягнув його, притулив до брусованої стіни. — Перестаньте біснуватися. Мене прислав до вас Петро Петрович Гарін.

Манцев гарячково схопив руки Леві. Опухле обличчя його, з вивернутими повіками, тремтіло, беззубий рот схлипував:

— Гарін живий?.. Він не забув мене? Разом голодували, разом складали великі плани… Але все це дурниці, маячня. Що я тут відкрив? Я промацав земну кору… Я підтвердив усі мої теоретичні передбачення… Я не чекав таких чудових висновків… Олівін тут, — Манцев затупотів мокрими валянками, — ртуть і золото можна брати в необмеженій кількості. Слухайте, короткими хвилями я промацав земне ядро… Там хтозна-що робиться… Я перевернув світову науку… Якби Гарін зміг дістати сто тисяч доларів, — що б ми накоїли!..

— Гарін має мільярди, про Гаріна кричать газети всього світу, — сказав Леві, — йому пощастило збудувати гіперболоїд, він заволодів островом у Тихому океані і готується до великих справ. Він чекає тільки ваших досліджень земної кори. По вас прилетить дирижабль. Якщо не перешкодить погода, через місяць ми зможемо поставити причальну щоглу.

Манцев прихилився до стіни, довго мовчав, похиливши голову.

— Гарін, Гарін, — повторив він з нестямним докором. — Я подав йому ідею гіперболоїда. Я навів його на думку про Олівіновий пояс. Про острів у Тихому океані сказав йому я. Він обікрав мій мозок, згноїв мене у клятій тайзі. Що тепер я візьму від життя? Ліжко, лікаря, манну кашу… Гарін, Гарін… Пожирач чужих ідей!..

Манцев підвів обличчя до розбурханої негоди:

— Цинга з’їла мої зуби, лишаї сточили мою шкіру, я майже сліпий, мій мозок отупів… Пізно, пізно згадав про мене Гарін…

Гарін надіслав у газети Старого та Нового Світу радіо про те, що він, П’єр Гаррі, захопив у Тихому океані, під сто тридцятим градусом західної довготи і двадцять четвертим градусом південної широти, острів площею у п’ятдесят квадратних кілометрів, з сусідніми острівцями та мілинами, що цей острів він вважає своїм володінням і готовий до останньої краплі крові захищати свої суверенні права.

Враження вийшло сміховинне. Острівець у південних широтах Тихого океану був безлюдний і нічим, опріч мальовничості, не відзначався. Навіть виникла плутанина — кому, власне, він належить: Америці, Голландії чи Іспанії? Та з американцями довго сперечатися не випадало, побубоніли і замовкли.

Острів не був вартий того вугілля, котре треба витратити, щоб доплисти до нього, але принцип понад усе, і із Сан-Франціско вийшов легкий крейсер, щоб арештувати оцього П’єра Гаррі і на острові поставити на вічні часи залізну щоглу з прорезииеним зоряним прапором Сполучених Штатів.

Крейсер вирушив. Про сміховинну історію з Гаріним було створено фокстрот “Бідний Гаррі”, де розповідалося про те, як маленький, бідний П’єр Гаррі покохав креолку, і так її покохав, що захотів зробити її королевою. Він одвіз її на маленький острів, і там вони танцювали фокстрот, король з королевою удвох. І королева прохала: “Бідний Гаррі, я хочу снідати, я голодна”. У відповідь Гаррі тільки зітхав і танцював далі, — на жаль, крім черепашок і квітів, у нього нічого не було. Та ось прийшов корабель. Красень капітан запропонував королеві руку і повів на чудовий сніданок. Королева сміялась і їла. А бідному Гаррі лишалося тільки танцювати самому… І так далі… Одне слово, все це були жартики.

Днів за десять надійшло радіо з крейсера:

“Стою на видноколі острова. Висадитися не випало, оскільки одержав попередження, що острів укріплено. Надіслав ультиматум П’єру Гаррі, який називає себе власником острова. Термін завтра о сьомій ранку. Після чого висаджую десант”.

Це було вже кумедно, — бідний Гаррі загрожує кулаком шестидюймовим гарматам… Але ні завтра, ні в найближчі дні жодних повідомлень з крейсера більше не надходило.

На останній запит він не відповідав. Ого! Дехто насупив брови у військовому міністерстві,

Потім у газетах з’явилося сенсаційне інтерв’ю з Маком Ліннеєм. Він запевняв, що П’єр Гаррі не хто інший, як відомий російський авантюрист інженер Гарін, з яким пов’язані чутки про цілу низку злочинів, у тому числі загадкове вбивство у Білль Давре, поблизу Парижа. Історія захоплення острова тим паче дивує Мака Ліннея, що на борту яхти, яка доставила на острів Гаріна, перебував не хто інший, як сам Роллінг, голова і розпорядник тресту “Анілін Роллінг”. На його кошти зроблено величезні закупки в Америці та Європі і зафрахтовано кораблі для перевезення матеріалів на острів. Поки все відбувалося в законному порядку, Мак Лінней мовчав, але нині він запевняє, що відмітна риса хімічного короля Роллінга — це надзвичайна повага до законів. Тому немає сумніву, що нахабне захоплення острова вчинено поза волею Роллінга і доводить тільки, що Роллінг перебуває в полоні на острові і що мільярдером користуються з метою нечуваного шантажу.

Тут уже жартики скінчилися. Топталося святеє святих. Агенти поліції зібрали відомості про закупки Гаріна за серпень місяць. Вийшли приголомшливі цифри. В той же час військове міністерство марно розшукувало крейсер — він зник. І, до того, в газетах було описано вибух анілінових заводів, про який розказав свідок катастрофи, російський учений Хлинов.

Починався скандал. Справді, під носом в уряду якийсь авантюрист здійснив колосальні військові закупки, захопив острів, позбавив волі відомого громадянина Америки і, до того, це був аморальний негідник, масовий убивця, мерзенний виродок.

Телеграф приніс ще одну приголомшливу звістку: таємничий дирижабль, найновішого типу, пролетів над Гавайськими островами, спустився в порту Гіло, взяв бензин і воду, проплив над Курильськими островами, знизився над Сахаліном, у порту Олександровському взяв бензин і воду, після чого зник у північно-західному напрямку. На металевому борту корабля було помічено літери П. і Г.

Тоді всім стало зрозуміло: Гарін — московський агент. От і маєш — “бідний Гаррі”. Палата готувала найрішучіші заходи. Флот із восьми лінійних крейсерів вийшов до “острова Негідників”, як його тепер називали в американських газетах.

Того ж дня радіостанції усього світу прийняли короткохвильову радіограму, жахливу за нахабством і поганим стилем:

“Алло! Алло! Говорить станція Золотого острова, який за непоінформованістю іменують островом Негідників. Алло! П’єр Гаррі щиро радить урядам усіх країн не совати носа в його внутрішні справи. П’єр Гаррі буде боронитись. Будь-який військовий корабель чи флот, що увійде у води Золотого острова, зазнає долі американського легкого крейсера, пущеного на дно менше ніж за п’ятнадцять секунд. П’єр Гаррі щиро радить усьому населенню земної кулі кинути політику і безтурботно танцювати фокстрот його імені”.

Греблю у вибалку біля зимарки відбудовано. Електростанція запрацювала. Артур Леві щоденно приймав нетерпеливі запити із Золотого острова: чи готова причальна щогла?