Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора. Страница 101

Вплив і сфери діяльності лицарських орденів не обмежувалися суто військовою справою. Вони будували церкви, школи та шпиталі для хворих на проказу. Ці військові ордени захищали інтереси хрестоносців — як фінансові, так і духовні й матеріальні. Вампіри на кшталт Метью були створіннями територіальними і відзначалися надзвичайно розвиненими власницькими інстинктами, тому вони ідеально підходили на роль охоронців.

Але міць та вплив військових орденів власне стали причиною падіння цих військових орденів. Монархи та папи заздрили їхньому багатству та впливу. 1312 року король Франції вжив заходів для розпуску тамплієрів, таким чином позбувшись великої загрози для себе з боку цього потужного найпрестижнішого братства. Решта орденів здебільшого поступово занепали через брак підтримки й інтересу до їхньої діяльності.

Звісно, існувало багато теорій змови. Складну міжнародну інституцію з розгалуженою мережею важко демонтувати за короткий час, тому раптовий розпуск та зникнення лицарів-тамплієрів породили всілякі плітки про негідників-хрестоносців та їхню підпільну діяльність. Було чимало охочих шукати сліди казкового багатства тамплієрів. А той факт, що не знайшли і сліду було тих статків, лише додав інтриги.

Гроші . Це був один із перших уроків, засвоєних істориками: слідкуй за грошима. І я знову зосередилася на своїх пошуках.

На третій полиці солідних обрисів гросбух стирчав між «Оптикою» Аль-Хазена та героїчних французьких поем. На спинці книги виднілася грецька літера α. Подумавши, що то, мабуть, якась позначка, я передивилася книги на полиці й знайшла другу бухгалтерську книгу. На ній теж була маленька грецька літера — β. Згодом я видивилася на полицях і γ, і δ, й ε. Я не сумнівалася, що коли пошукаю ретельніше, то виявлю й решту.

Почуваючись, як Еліот Несс, який запроторив Аль-Капоне до в’язниці з допомогою бухгалтерських книг мафіозі, я підняла руку. Мені не хотілося марнувати час на те, щоб знову видиратися на стіл і витягувати книги з полиці. І перша бухгалтерська книга сама вислизнула з полиці й упала мені в руку.

Записи в ній датувалися 1117 роком, і зроблені вони були різними руками. Імена та цифри танцювали зі сторінки на сторінку. Моїм пальцям вистачало роботи: вони всотували з цих рядків всю інформацію, яку тільки можна було. З пергаменту по черзі виринули кілька облич — Метью, якийсь чорнявий чоловік із гачкуватим носом, якийсь чоловік із яскраво-рудим волоссям, схожим на відполіровану мідь, і ще один — із серйозним обличчям та добрими карими очима.

Мої пальці завмерли на даті внесення грошей 1149 року. «Елеонора Реґіна, 40 000 марок». То була запаморочлива сума — більше половини тодішнього річного доходу англійського королівства. Чому ж королева Англії пожертвувала так багато військовому ордену, на чолі якого стояли вампіри? Але Середньовіччя було надто далеко за межами моєї професійної компетентності, щоб я могла відповісти на це запитання, чи варто добре знати людей, що займалися цими грошовими переказами. Я згорнула фоліант і перейшла до етажерок із книгами шістнадцятого та сімнадцятого сторіч.

Серед них я віднайшла ще один — із грецькою λ — і аж витріщилася від здивування, коли його розгорнула.

Виходячи з відомостей, що містилися в цьому гросбуху, лицарі Лазаря фінансували — хоча в це й важко було повірити — низку військових конфліктів, постачання товарів, надання послуг, дипломатичні заходи, включно з виплатою посагу Марії Тюдор, коли вона одружилася з іспанським королем Філіпом, закупівлю гармат для битви при Лепанто [8], підкуп французів, щоб залучити їх до Тридентського собору [9], а також фінансування більшості бойових дій лютеранської Шмалькальденського союзу [10]. Вочевидь, братство не могло допустити, щоб політика чи релігія заважали їхнім інвестиційним проектам. Впродовж одного року вони підкріпили своїми коштами повернення Марії Стюарт на шотландський трон і сплатили чималенькі борги Єлизавети Першої Антверпенській бурсі (так тоді називалися фінансові біржі).

Я пройшлася вздовж полиць, видивляючись, чи немає там іще книжок, позначених грецькими літерами. На полицях із книжками дев’ятнадцятого сторіччя я виявила одну книгу з грецькою виделкоподібною літерою ψ на вицвілому шкіряному корінці. Там містився детальний бухгалтерський звіт про витрати величезних сум грошей, включно з продажем маєтності, від якого у мене аж у голові запаморочилося: як можна потайки скупити більшість фабрик у Манчестері? Вкупі з гучними прізвищами людей із королівської родини, аристократичних кіл, президентів та уславлених генералів Громадянської війни в Сполучених Штатах. Там були і менші виплати — стипендії, регулярні витрати на придбання одягу, книжок, а також посаги, погашені рахунки зі шпиталів та виплати простроченої оренди. Поруч із невідомими прізвищами стояла абревіатура «MLB» та «FLMB».

Моя латина була небездоганною, але я ладна була закладатися, що ці скорочення означали «лицарі Лазаря з Вифанії» — «militia Lazari a Bethania» — або ж «filia militia» чи «filius militia», тобто дочки та сини лицарів. І якщо орден здійснював виплати з фондів навіть у дев’ятнадцятому сторіччі, то, скоріш за все, він робив це і тепер. Деінде у світі той чи інший аркуш паперу — операції з нерухомістю, юридичний договір — мав відбиток великої печатки ордену на густому чорному воску.

І ставив цей відбиток Метью.

Через кілька годин я повернулася до середньовічного відділу бібліотеки Метью і розгорнула останню бухгалтерську книгу. Вона охоплювала період із кінця тринадцятого сторіччя до першої половини чотирнадцятого. Запаморочливих сум я не очікувала побачити, але приблизно 1310 року суми різко зросли і потік грошей полився, як щедра злива. Декотрі з імен супроводжувала нова позначка: маленький червоний хрестик. В одному записі за 1313 рік я побачила цю позначку напроти знайомого імені — Жак де Моле, останній Великий магістр ордену лицарів Храму Господнього.

Його спалили на вогнищі за єресь 1314 року. А за рік до страти він передав усе, що мав, лицарям Лазаря.

Червоним хрестиком тут позначалися сотні імен. Всі ці люди були тамплієрами? Якщо так, то їхня загадка розгадана. Лицарі та їхні гроші нікуди не щезли. Просто їх увібрав до себе орден лицарів Лазаря.

Це видавалося просто неймовірним. Бо такий хід потребував чіткого планування та координації дій. Таку масштабну змову просто неможливо було втримати в таємниці. Це просто не уміщалося у свідомості…

Так само, як і вампіри та відьми.

Лицарі Лазаря були не більш реальними, ніж я сама.

У теоріях змови є вразливе місце — їхня надмірна складність. Жодного життя не вистачить для того, щоб зібрати необхідну інформацію, налагодити зв’язки між необхідними елементами, а потім запустити план у дію. Звісно, за тим винятком, коли змовниками є вампіри. Якщо ви є вампіром, а ще краще — належите до родини вампірів, то час для вас важитиме вкрай мало. Як я могла переконатися у стосунку до наукової кар’єри Метью, вампіри мають у своєму розпорядженні увесь необхідний їм час.

Коли я ставила книгу на місце, я раптом збагнула всю неосяжну велич фрази «кохати вампіра». Проблема полягала не лише в його немислимому віці, гастрономічних уподобаннях чи тому факті, що Метью убивав людей і вбиватиме їх знову. Головна проблема полягала в його таємницях.

Метью накопичував таємниці впродовж тисячоліття. Великі таємниці. На кшталт лицарів Лазаря та свого сина Лукаса, і маленькі — як, скажімо, його стосунки з Вільямом Гарві та Чарльзом Дарвіном. Та мені життя не вистачить, щоб всі ці секрети вислухати, а не те, щоб зрозуміти.

Але таємниці приховували не лише вампіри. Це навчилися робити всі створіння, побоюючись викриття, або для того, щоб зберегти для себе щось неторканим у нашому клановому, фактично поділеному на племена світі. Метью був не просто мисливцем, вбивцею, науковцем чи вампіром. Це було плетиво таємниць, як і я. Щоб бути разом, ми маємо вирішити, якими секретами слід поділитися, а про які — змовчати.