Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна. Страница 41

-- Що, це таке. — промовив він, підіймаючи браслет з землі.

-- Це прикраса Мозуса. Я в нього такий бачив на руці. — радо вигукнув Карол і одразу прикрив рота рукою, адже його міг почути охоронець.

Друзям було невідомо, чи знають в племені їхню мову, якщо знають, то можуть спіймати і ватажка. Саме цього хлопець і злякався.

-- Мозус десь зовсім поряд і дав нам про це знати. Тому потрібно бути на готові. — сказав Крістур.

Друзі попідводились і почали чикати на товариша. Почувся безладний гуркіт барабанів і дике виття. На майдані щось відбувалося.

-- Треба подивитися, що там коїться. — запропонував Карол.

-- Правильно. – підтримав його Теймур. — Та я, вже лізти туди, не хочу.

-- Я сам полізу. Хто мене потримає?

-- Давай я. — обізвався Крістур.

Хлопцеві було легко забратись на широкі плечі чоловіка. Він обережно, щоб не привернути увагу охоронця, визирнув на зовні. На майдані зібралося все місцеве населення. На високому помості возсідав вождь племені. Жінки танцювали під музику барабанів вигинаючи стегнами і трясучи своїми принадами. Це було захопливе видовище, Карол на мить навіть забув, для чого його підняли. Та Крістур одразу ж нагадав.

-- Агов, хлопче, ти там бува не заснув?

-- Тут таке діється, що не заснеш. Всі мешканці зібралися щось святкувати…

Хлопець не встиг доказати, що хотів. Тихо застогнавши, упав мертвий охоронець. Сильний удар меча, розрубав мотузку, якою була прив’язана дерев’яна ляда.

-- Ану, хлопці, швиденько вилазьте, поки на нас ніхто не звертає увагу. — почувся голос ватажка.

Він вхопив Карола за воріт і як ганчір’яну ляльку, витяг на поверхню. Один за одним друзі опинялися на горі. Дякуючи танцівницям, цього ніхто не помітив.

-- Швидше ховайтеся в траву і повзіть за мною, я знаю де наша зброя. — ватажок, низько пригинаючись, поповз по переду.

Він зупинився біля невеликого, сплетеного з гнучких гілок, куреня. Охорони не було, а можливо, вона теж задивилась на свято. Друзі швидко забрали свої речі і зброю.

-- Мого кинджала немає. — схвильовано прошепотів Карол.

-- Якщо вояки не загубили його по дорозі, коли тягли нас, то він неодмінно десь в селищі. — сказав Плато. — Не хвилюйся, друже, ми його знайдемо. Та спочатку треба визволити Вассу і Мілу.

-- Вони он в тій хатині. — сказав Мозус.

-- Ми знаємо. За це знання, Теймур і отримав по голові. — посміхнувся Крістур.

-- Як будемо діяти?— спитав Шутім.

Він був сповнений рішучості, покарати цих напівголих нахаб, що посміли його полонити. Поряд з такими друзями, йому сміливості не бракувало. Барабани змовкли і як по команді мандрівники попадали у траву. Вождь почав щось говорити, простягаючи руки до глиняного ідола, час від часу підвиваючи як хвора собака. З хатини витягли Вассу і Мілену, жінки злякано роззиралися на всі боки, шукаючи порятунку. Їх підвели до ідола і почали зривати одежу, бідолашні пручалися як могли, та сили були не рівні.

-- Оце, вже ні!— вигукнув Крістур і з піднятим мечем кинувся в натовп дикунів. Друзі не могли залишити його самого і побігли слідом. Зляканий натовп розступився і кинувся врізнобіч. Це дало мандрівникам змогу швидко добратися до полонянок. Та дикуни швидко оговтались. Зав’язався бій. Місцеві мешканці не мали залізної зброї, та їх було більше, вони почали напирати, притискуючи друзів до хатин, щоб ті, не змогли втекти. Та сила і вміння битися, зіграло мандрівникам на руку. Один за одним нападники вибували зі строю, а друзі прочищали собі шлях до відступу, назад в ліс. В пилу битви, ніхто не помітив, що небо затягли важкі чорні хмари і день перетворився на вечір. Дикуни , все ще, не полишали надію повернути назад своїх бранців живими, але ті не давалися. Тоді в повітрі просвистів і встряв майже поряд з Крістуровим плечем, спис.

-- Здається, наші нові друзі, розсердилися. Будьте обережними, вони кидають списи!— вигукнув болотник.

Він схопив Вассу за руку і смикнув до себе, закривши широкою спиною. Карол і Теймур не змовляючись, захищали Мілену. Несподівано вугільник зігнувся навпіл, крик болю вирвався з його горла, спис вдарив його в бік і проткнув наскрізь. Карол не розгубився, і смикнув спис назад, Теймур навіть отямитись не встиг. Мозус підхопив хлопця на руки і побіг з селища, до лису. Мандрівники швидко відступали, та хтозна чи вдалося б їм втекти, якби не яскрава блискавка, що перерізала похмуре небо навпіл, а за нею, сильний розкат грому. Дикуни злякано поприсідали, а потім кинулись назад до селища, ховатися по домівках. Друзі з полегкістю зітхнули, і майже без поспіху зайшли до лісу. Мозус поклав Теймура на землю, той тихо застогнав і крізь вимучену посмішку сказав:

-- Сьогодні мабуть мій самий невдалий день, то списом по голові, то ним же, в бік.

-- Рана хоч і глибока, та не страшна. Пробита лише шкіра, треба тільки міцніше перев’язати. — роздивляючись Теймурове поранення, сказала Васса.

Карол дістав пляшечку з чарівним зіллям, що його подарував Муеро.

-- Іверу, воно не помогло, то може тобі стане в пригоді. — він простяг напій товаришу.

Теймур зробив кілька маленьких ковтків, залишком зілля скропили рану, біль відразу вщух і припинилась кровотеча. Жінки нарвали з білизни полотняних смужок і дбайливо перев’язали хлопцеві бік.

-- Тепер я, як новий. — вже бадьорішим голосом проказав вугляр.

-- Зможеш іти?— спитав в нього Мозус.

-- Спробую.

Теймур підвівся і повернувшись до Карола сказав:

-- В мене є для тебе подарунок.

Він дістав з чобота кинджал, який Карол вже вважав втраченим.

-- Звідки він у тебе?

-- Я його помітив у одного з дикунів і сказав йому, що чуже не гарно брати, він засоромився і віддав його мені.

Всі весело розсміялися, на його жарт, а Карол по братські обійняв Теймура. Йому зараз навіть було ніяково, що він ревнував, до нього Мілу, а Теймур виявляється непоганий хлопець. До них підійшла Мілена і з вдячністю посміхнулась до вугляра, а потім обняла Карола за шию і поцілувала в кінчик носа.

-- Я так за тобою скучила. Мені здалося, що пройшла ціла вічність. — прошепотіла вона.

-- Я теж скучив, зіронько моя.

Хлопець був до нестями закоханий, але через юний вік, не мав досвіду в спілкуванні з дівчиною і тому весь час трохи соромився, і не знав як правильно виявити свої почуття. Та дівчині не треба було нічого пояснювати, вона серцем відчувала його любов, можливо саме це і причарувало її до Карол. Теймур відійшов в сторону і крадькома глянувши на закоханих, важко зітхнув. Плато помітив це і взяв хлопця за плече і повчально сказав:

-- Чим менше ти на них дивитимешся, тим краще для тебе.

Той в знак згоди, мовчки кивнув головою. Мандрівники побрели лісом. Для них, це був не звичний ліс. Таких величезних дерев вони ніколи не бачили, кілька чоловік узявшись за руки з трудом могли обійняти такий стовбур. Гілля було високо в горі і повністю затуляло небо. Тільки спалахи блискавок висвічували їхні верхівки, а в низу була майже ніч.

-- Друзі, а скільки днів пройшло з того часу як ми відправились у мандрівку?— тихо спирав Капер.

-- Мабуть днів десять, я не рахував. — відповів Мозус.

-- А наче, ми так давно залишили своїх рідних, свої домівки .— зажурено прошепотів болотник.

-- Не журись, братику, ми неодмінно до них повернемось, ось побачиш. Хіба хто з нас думав, що нам доведеться іти набагато далі, ніж до замку чаклунів. — обізвався Плато.

-- А я, скучив за своїм лісом. — продовжив розмову Шутім. —А ще, дужче скучив за Шамілею.

Друзі співчутливо закивали головами. Шутіму було найважче в цій подорожі, але він ніколи не падав духом, за це його поважали і любили і навіть не уявляли цієї подорожі без нього.

-- Нічого Шутіме, ти ще неодмінно її побачиш. — заспокоїв малого, Крістур.

-- Я теж хотів би, бути зараз поруч Марики. — зітхнув Мозус. — Як там вона, сама, управляється з немовлям?

-- Мої батьки їй допомагають, я це знаю. — підбадьорила його Міла.