Голова Якова - Дереш Любко. Страница 22
під покровительством Сунь-Цзи, і всі три дні переговорів були успішними. Матвій назвав
свою перемогу Стратагемою 37 — «Віддати ворогові солом'яного імператора», і у
закритому китайському ресторані вони святкували підписання контракту кокаїном і
китайськими наїдками.
Уночі, опинившись у велетенській порожній квартирі в центрі Києва, Матвій побачив
місяць над засніженим Подолом і відчув бажання подзвонити Йоланті. Його мучив
страшний кокаїновий бодун. Матвій запам'ятав ці дивні діалоги і потім, прокинувшись, цілий день прокручував їх у голові, не знаючи, прийняти їх чи відкинути.
4.
— Алло, Йоланто?
— Слухаю вас? — почув він її голос.
— Це Матвій дзвонить.
— Дуже приємно.
— Послухай, Йоланто... ти можеш говорити?
— Авжеж.
— У мене тут така ситуація... Ти можеш поговорити зі мною трохи довше?
— Це залежатиме тільки від вас, пане інтелектуал.
— Послухай... Мені потрібно поговорити.
— Як ваше здоров'я після лікарні?
— Послухай... Зі мною сьогодні відбулася одна подія, я про неї хочу розповісти. Мені
здається, ти мене вислухаєш.
— Я вас слухаю.
— Ти знаєш «Канон перемін»?
— А повинна?
— Мій день почався з прийому в гастроентеролога. Я пригадав гексаграму 63. Вона
передостання і зветься Цзи-Цзи, «Уже кінець». Ця гексаграма перетворює все у хаос. Поки
я чекав під дверима на гастроскопію, я пригадував останні три дні. Все, що відбулося між
нами. Думав про гексаграму шістдесят чотири і про тебе, Йоланто. І знаєш, що я думав? Я
думав таке: «Хто вона така, ця тьолка, щоб на неї западати? Невже ти не мацав кращих
цицьок? Чи ти не бачив більших губ? Ти ж прикормлював ці губки і цицьки пачками, а
потім викидав їхні зубні щітки». Мене це злило, Йоланто. Я був злий, як чорт, на тебе. Я
мстивий. Я хочу бути з тобою щирим. Ти тут?
— Так.
— Я завжди відчуваю, коли я подобаюсь жінці. Навіть коли вона сама цього не хоче.
І як ми пішли потім до тебе, боже, я думав, я тебе зараз роздеру. Ти сука, Йоланто, і я
приб'ю тебе, ти мене чуєш?
— Ще один матюк, і я кладу слухавку.
— Ти знаєш, що я бачу з вікна? Я бачу довбаний Хрещатик. Ми могли б дивитися на
нього разом. Але ти вирішила все зробити по-іншому. Ти знаєш, чому я завжди вибирав
роботу, де наді мною немає начальників?
— Чому?
— Тому що, як тільки хтось каже мені, що мені, блядь, робити, я тут же даю в морду...
Алло? Алло!
5.
— Алло? Ти психована?
— Я попередила: ще один мат, і все.
— Не роби так більше, і я буду тримати себе в руках. Біля тебе я відпустив себе, а
вночі мені стало зле. Потім блювання повторилося. У Пустомитах в мене є знайомства в
лікарні, начмед — мій старий кореш. Мене прокапали, і стало легше, я запропонував
Богусу поїхати на ріку. Тут недалеко ріка Стрий. Хотів знайти кілька каменів для квартири
у Києві.
— Річкових каменів?
— Та, простих річкових каменів. Це просто писк. Камені. Найбільший писк, який може
бути. Японські мільйонери купують шматки скелі, а потім перепродують колегам. Я не
мільйонер, не думай, що я це якось підкреслюю. Я кажу речі, як вони є. Я планував
поставити тут кілька великих каменюк.
— Алло. Можеш тепер говорити?
— Так.
— Ти де є?
— Я-а-а... я вже вклалася у ліжко. Ми ж усі рано лягаємо спати.
— Ти лежиш у ліжку?
— Так. Накрилася ковдрою, лежу в темній кімнаті. Тут приємно, просторо і затишно.
— Зрозуміло. На чому я закінчив?
— На камінні, здається.
— Так, збирати каміння — це стиль, розумієш? Високий стиль багатих. Тут мало хто
розуміє естетику багатства. Ти знаєш, Едіт Піаф, коли розбагатіла, не могла спати на ліжку
з балдахіном. Мусила все життя спати на тапчані, як у дитинстві. Це все виховання. Його
вже не витравиш. Я планую зробити тут сучасний дизайн. Сучасні матеріали, прості
форми. Такий мегаполісний мінімалізм — метал, скло, багато простору. Додати до цього
щось необроблене. На кухні я планую зробити кам'яну жаровню. Для цього мені потрібен
плаский камінь. Камінь можна буде розжарювати і смажити на ньому рибу або яєчню. У
японських ресторанах так роблять. У тих дорожчих. Я хочу викласти їх у кутку однієї з
кімнат — це буде щось схоже на сад каменів Рюандзі. Я люблю Японію, люблю Китай,
люблю Дао Цзи і сьогунів. Ми мислимо схоже, тому я люблю всі ці їхні штучки: камені, суші, бонсай... Я хочу показати тобі цю квартиру. Тут величезні кімнати... Я кладу собі на
коліна одну каменюку. Оп-па... Така важка, холодна... Коли ми їхали з Богусом назад, у
мене було незвичне... осяяння. Я відчув себе вільним. Я був щасливий, живий і
благополучний. Я їхав у найкращій машині з тих, які я знаю. У мене нова квартира, я їм у
найкращих ресторанах, де вміють готувати. У їжі головне — якісні продукти. Я люблю
щось просте: відварну рибу або омара — без приправ, просто і натурально. Якісні
продукти у нас тільки в чотирьох ресторанах. Але вони знають, що в суші рис має бути
теплий, а риба — холодною. І я це знаю, я можу оцінити їхню роботу, тому я їм тільки
найкраще суші. Мої однолітки переживають фрустрацію. Вони в кризі. А все тому, що
грають не за ту команду, ось чому вони у фрустрації. Ось чому не знають, що справжнє
суші — це коли рис теплий, а риба холодна. У мене немає ніякої кризи. І в цьому стані я
зустрічаю найкрасивішу жінку, яку я коли-небудь бачив. І тепер я не можу не думати про
неї. Ти знаєш, про кого я?
— Здогадуюсь.
— Людині з моїм статусом потрібна така ж супутниця. Така ж велична, як і життя, яке я
живу. Я побачив, скільки може дати одна жінка, коли вона — жінка. Я зрозумів, що
матиму її. Але скажи мені, скажи, чому ця жінка так учинила зі мною? Чому?
Мовчанка.
— Алло... Ти слухаєш мене?
— Так.
— Другу ніч поспіль мені снилися павуки. Великі чорні павуки. Ні заснути, ні
прокинутись, знаєш, як це? Я думав, щось із печінкою. У гіршому разі виразка. А мені
сказали — пухлина. Уявляєш? Рак. Алло? Скажи щось.
— Мені страшно. Що ти будеш робити?
— Уже пізно щось робити. Мені сказали, вона як кинджал — проросте в печінку.
Тільки батя помер.
— А хіміотерапія?
— Йоланто... Яке красиве ім'я. Це гексаграма така. Називається «Уже кінець».
Передостання гексаграма, уже нема кому робити хімію... Я не буду більше говорити. На
добраніч, Йоланто. Лиш одне ще — не кажи нікому наразі, ага? Не кажи.
6.
— Алло?
— Ти вирішила подзвонити?
— Так. Я нікому не казала, так, як ти просив.
— Добре. Я хотів, щоб ти мене зрозуміла.
— Чому ти вирішив, що я можу тебе зрозуміти? Я не хвора на рак. Я не приречена, як
ти.
— Йоланто... Не кажи таке. Ти розумієш, ти єдина, хто може оцінити всю мою
ситуацію.
— Ти помиляєшся. Я не можу,
— Я тебе кохаю.
— Я тебе теж ні.
— Ти сука.
— Так, я сука, а ти хворий на рак. Па-па.
7.
— Чому ти відштовхуєш мене?
— А чому я повинна приймати тебе? Тому, що ти скоро помреш? Навіщо мені той, хто
скоро помре?
— Ти мені потрібна, хай на три місяці. На два місяці. Ти чуєш?
— Чую.
— Я тебе кохаю.
— А я не вірю.
— Ти мені потрібна.
— Вам потрібна мама, а не я.
— Ти не розумієш, яку ти мені муку робиш.
— Я? Ви мене хочете в чомусь звинуватити?
— Я хочу просто говорити. Я не хочу нічого чути, я хочу просто говорити. Мир?
— Хіба я сварилася з вами?
— Що роблять мої брати?
— Брати ваші кожен своє робить. Яків працює над симфонією. Іван вчиться.
— Добре вчиться?
— Подзвоніть до Майї, це вона з ним уроки робить.