Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович. Страница 18

ДУМА П'ЯТА

«Мамо, цар!» - рече Маруся,

І тихеньким словом

Стрепенулась паньматуся

Мов нежданним громом.

Обізветься стиха гласом

Кротко сумовитим

Той, кого стара вважала

Звіром ядовитим.

«Не про вас я цар… Прийшов я

Гістю привітати

І тобі, кохана, слово

Радісне сказати:

Патріарх сьогодні служить

Всім своїм собором

В Сербській церкві, і співати

Будуть гарним хором.

Вас обох туди галера

Повезе молитись

І на службу християнську,

На народ дивитись». -

«Царю! - прорекла старенька. -

Ті галерні муки

Гірко бачить, мов сама я

Впала кату в руки». -

«Та галера, паніматко,

Зветься тріумфова:

Наготовлена к тріумфу

Славного героя.

Не годилось би цариці

На таке дивитись,

Ідучи до церкви Богу

Руському молитись». -

«А кому ж воно годиться?» -

«Бідному народу,

Що терпить од гайдамацтва

Незчисленну шкоду,

Да тому, хто настигає

Хижаків у полі,

Розбиває-потопляє,

Їх чайки на морі.

Се йому хвала в народі,

Що козак проклятий

На галері, мов у пеклі,

Мусить погибати.

Про сю славу наші кобзи

Дзвонять по базарах,

Мов громи гримлять на небі

У блискучих хмарах.

Бо ще й досі в нас у Кафі

Головешки тліють, [64]

А в Синопі й Трапезонті

Попели біліють. [65]

І крівцею над Босфором

Червоніють мури,

Що річками розливали

Хижі гайдабури». -

«Ми мстимось за кривди, царю,

За ясир, пожари,

Що Вкраїну розоряють

Турки да татаре». -

«Ваш закон велить не мститесь:

Бо на небі Мститель;

Коли ж неба вам не треба,

То й прав розоритель.

Наш закон велить нам правде

Під мечем шукати:

Поки правди не докажем,

Поти воювати.

Ви мститесь, а ми караєм

Волею святою,

Що дає нам царювати

Сили правотою.

А над нами і над вами

Той самий Создатель,

Всіх народів цар верховний

І законодатель.

Коли Він за вас не мститься,

Дак не вам би й мститись:

Перед присудом небесним

Лучче б вам смиритись.

Греки, серби, і болгаре,

І жиди, й вірмене,

І албанці, й молдаване

Хиляться під мене.

А ви що? Ви з Сагайдашним [66]

І на християнство

Так по-вовчому рветеся,

Як на мусульманство.

І нема між вами правди

Ані щастя-долі,

Опріч п'янства, да гультяйства,

Та дурної волі.

Ви мститесь, говориш, нене, -

І повік так буде?..

О запеклі, безсердечні

І безумні люде!

Не повік вам пліндрувати

Кафи та Синопи,

Трапезонтом прославляти

Козака в Європі.

Мов той вітер попід небом

Чорні хмари гонить,

Так про вашу марну славу

Темна кобза дзвонить.

Поти дикими полями

Будете скитатись,

Покіль козаки хижацтвом

Будуть величатись,

Вже бунчук царський у мене

Має за ворітьми:

Двину з усіма башами,

Як орел із дітьми.

Рушимо в козацьку землю

Під покровом Божим

І кінець паскудним вашим

Подвигам положим!»

Слухає старенька мати,

І язик німіє;

Кров палка у ветхих жилах

Гусне, холодіє.

Затрусились руки й ноги…

«Не лякайсь, матусю, -

Каже цар, - і не турбуйся

За свою Марусю.

Я не горе їй готую,

Вічну славу й шану,

Що вона любов святую

Принесла Осману;

Що вона йому небесним

Світом засвітила,

Його духа, мов на чисті

Крила підхопила.

Тим і хоче він здобути

Вашу Україну,

Що таку вродила дивну,

Неземну людину».

Із ясних очей в цариці

Іскрами сипнуло,

І лице палким рум'янцем,

Як огнем, спахнуло.

Мов кинджал, вона в Османа

Погляд затопила,

До потужного султана

Так заговорила:

«І се, царю милостивий,

Зветься в вас любов'ю,

Щоб мої степи та ниви

Позливати кров'ю;

Щоб мій рідний край коханий

Скрізь повоювати,

Попалити вбогі хати,

І церкви, й палати?» -

«Ні, сього не бійсь від мене,

Дніпрова Царице,

Зоре осяйна, червона,

Сонце білолице!

Вирушу я так потужно,

Що безумством буде

Проти мене воювати…

Схаменуться люде.

І поникнуть головою

Всі передо мною.

Я на Кам'янець, на Київ

Наступлю п'ятою.

На Дніпрі-Славуті й Рос»

Помурую башти,

Щоб з Москви вам ані з Польщі

Не було напасти.

Обгородимо Вкраїну,

Зробим Божим раєм,

Віру вірою покинем

І звичай звичаєм.

І сей рай від супостата

Буде ваш, султана,

Рідного по Бозі брата

І слуги. Османа.

Я тобі й ту оборону,

Башти подарую,

Мов на голову корону

Пишну, дорогую.

І блищатимеш ти з родом

Над своїм народом,

Як веселка між восходом

Сонця і заходом.

І не буде вже козацтво

Бурею літати

Та моє впокійне царство

Дерти-руйнувати.

А засяде по левадах,

По садах співочих,

Беручи поживу з стада

Та з волів робочих.

Не сумуй, моя лиліє,

Про войну ворожу;

Уповай на слово щире

Та на милость Божу.

А тепер ідіть, молітесь

Богу предків ваших,

Да прихилить до нас душі

Ненавидців наших!»

І злегенька до Марусі

Турчин уклонився,

Приложив до серця руку,

Стиха віддалився.

вернуться

- Кафа - середньовічна назва міста Феодосії. У XVI-XVII ст. була головним невільницьким ринком в Криму. Тут йдеться про штурм міста козаками в 1616 p., який супроводжувався великим розбоєм і руйнуванням. Тоді було визволено багато невільників.

вернуться

- Синоп і Трапезонт (Трапезунд, Трабзон) - міста в Туреччині. Козаки у 1614 p. здійснювали походи на ці міста. Як стверджують історики, до Трапезунда не доходив ніхто з того часу, як турки оволоділи Малою Азією. Згодом козаки здобули Синоп, спалили арсенал і всі кораблі в гавані. Темі штурму міста Трапезунда присвячена «комедіо-опера» К. Гейнча «Поворот запорожців з Трапезунда» (1842).

вернуться

- Сагайдачний Петро Кононович (?-1622) - гетьман українських реєстрових козаків. Здійснив ряд успішних походів до Криму і Туреччини, очолював козацьке військо у Хотинській війні 1620-1621 pp., де був смертельно поранений. Дбав про розвиток української культури, з усім кошем вступив до Київського братства.