Доктор Сон - Кінг Стівен. Страница 68
«КИШЕНЬКОВИЙ ЗЕМЛЕТРУС» — ПОВІДОМЛЯЮТЬ З ЕННІСТОНА
Наскільки дрібним може бути землетрус? Доволі дрібним, якщо вірити людям з Ричленд-корт, короткої Енністонської вулиці, що впирається у річку Сако. Минулого вівторка, як повідомили кілька мешканців цієї вулиці, вони стали свідками струсу, від якого торохтіли вікна, здригалися підлоги і покотився посуд з полиць. Ден Борленд, пенсіонер, який живе в кінці вулиці, показав тріщину, що впоперек перетнула його свіжозаасфальтовану під’їзну алею. «Якщо бажаєте доказу, ось він», — сказав він.
Хоча Центр геологічних спостережень у Рентамі[287], Массачусетс, повідомив, що минулого вівторка у Новій Англії не було жодних поштовхів, Метт і Кессі Ренфрю скористалися приводом і влаштували «Землетрусне барбекю», в якому взяли участь більшість мешканців вулиці.
Ендрю Сіттенфельд з Центру геологічних спостережень каже, що поштовх, який відчули мешканці Ричленд-корт, міг бути імпульсною хвилею води в каналізаційній системі або, можливо, військовий літак прорвав звуковий бар’єр. Коли ці припущення були повторені містерові Ренфрю, він щиро розреготався: «Ми самі знаємо, що ми відчули, — сказав він. — Це був землетрус. І нічого негативного насправді в цьому нема. Ушкодження мінімальні, але ого-го, ми з цього утнули прекрасну гулянку».
(Ендрю Ґолд)
Роза двічі перечитала замітку, потім підняла голову, очі в неї сяяли.
— Гарний улов, Джиммі.
Джиммі вишкірився:
— Дякую. Тоді я вас з цим залишу.
— Забирай з собою Горіха, йому треба оглянути Діда. Круче, ти на хвильку залишишся.
Коли ті двоє пішли, Крук закрив за ними двері.
— Ти вважаєш, це дівчинка спричинила цей землетрус у Нью-Гемпширі?
— Саме так і вважаю. Не на сто відсотків упевнена, але щонайменше на вісімдесят. А мати конкретну місцинку, на яку можна націлитися — не просто місто, а вулицю — це робить для мене справу, коли я вирушу її шукати цієї ночі, до чорта легшою.
— Розі, якщо ти зможеш підсадити їй до голови червака «гайда разом», можливо, нам навіть не буде потреби її зачмелювати.
Вона усміхнулася, знову подумавши, що Крук уявлення не має, наскільки та особлива. Пізніше вона думатиме: «Не мала й я. Мені лише здавалося, ніби я його маю».
— Нема законів, що забороняють надії, мені так здається. Але щойно ми її захопимо, нам знадобиться щось трохи ефективніше за Мікі Фінна[288], яким би воно не було високотехнологічним. Нам потрібен чудо-наркотик, який утримуватиме її тихою й погідливою, допоки вона не вирішить, що в її найкращих інтересах співпрацювати з нами добровільно.
— Ти поїдеш з нами, коли ми вирушимо її брати?
Роза так і збиралася, але тепер, подумавши про Діда Фліка, вона завагалася.
— Я не певна.
Нічого не перепитуючи (що її втішило), він вирушив до дверей.
— Я подбаю, щоб тебе більше не турбували.
— Добре. І подбай, щоби Волоський Горіх зробив Діду повне обстеження — я маю на увазі від дірки в гузні до його апетиту. Якщо він насправді зациклюється, я бажаю знати про це завтра, коли вийду з пурди[289]. — Вона відкрила сейф під підлогою й дістала один із балонів. — І дай йому, що тут залишилося.
Крук був шокований.
— Все віддати? Розі, якщо він зациклюється, в цьому нема сенсу.
— Дай йому. Цей рік був добрим для нас, як дехто з вас мені на це нещодавно вказував. Ми можемо собі дозволити таку невеличку екстравагантність. Крім того, Правдивий Вузол має лише одного дідуся. Він пам’ятає ще, як люди в Європі поклонялися деревам, а не таймшерним кондомініумам. Ми не мусимо його втратити, якщо можемо цьому запобігти. Ми не дикуни якісь.
— Мугирі могли б з цим не погодитися.
— Саме тому вони й мугирі. А тепер забирайся геть звідси.
3
Після Дня праці Тінітавн у неділю закривався о 15:00. Цього вечора, за чверть до шостої, три велетні сиділи на лаві наприкінці міні-Кренмор-авеню понад карликовими аптекою і кінотеатром «Музична скринька» (до якого під час туристичного сезону можна було зазирнути крізь віконце і побачити крихітні кліпи з фільмів, які демонструвалися на крихітному екрані). Джон Далтон прибув на зустріч у червоному кашкеті «Ред Сокс» і тепер посадив його на голову крихітній статуї Гелен Рівінгтон, яка стояла на крихітному майдані перед будівлею суду.
— Я певен, що вона була їх фанаткою, — сказав він. — Тут усі їхні фанати. Ніхто не приділяє бодай трішки захоплення «Янкі»[290], окрім емігрантів, на кшталт мене. Що я можу зробити для тебе, Дене? Я заради цього пропустив вечерю зі своєю родиною. Моя дружина — жінка з розумінням, але її терпіння не безмежне.
— Як би вона поставилася до того, що ти проведеш кілька днів зі мною в Айові? — запитав Ден. — Цілком на мій кошт, це зрозуміло. Я мушу зробити візит Дванадцятого кроку до одного зі своїх дядьків, який вбиває себе пійлом і кокаїном. Родина благає мене втрутитися, а я не можу цього зробити сам.
В АА нема правил, але є багато традицій (які стали фактично правилами). Одним із залізно непорушних є те, що ти не можеш робити візит Дванадцятого кроку до активного алкоголіка сам-один, окрім тих випадків, коли зазначений алконавт безпечно замкнений десь у шпиталі, детокс-центрі або в місцевій дурці. Бо інакше є ризик, що візит закінчиться тим, що ти з ним змагатимешся в потягуванні келишка за келишком і доріжки за доріжкою. «Залежність, — любив приказувати Кейсі Кінгслі, — це той дар, що поширюється передаровуванням».
Ден поглянув на Біллі Фрімена й усміхнувся:
— Маєш щось сказати? Нумо, вільно кажи.
— Не думаю я, що в тебе є дядько. Я не певен, що в тебе взагалі залишилися бодай якісь родичі.
— Тільки й того? Ти просто не певен?
— Ну… ти ніввіки не згадував когось у розмовах.
— Повно людей, які мають родичів і не говорять про них. Але ти знаєш, що я не маю нікого, правда, Біллі?
Біллі нічого на це не сказав, тільки знітився.
— Денні, я не можу їхати до Айови, — сказав Джон. — У мене все розписано до самого вікенда.
Ден не відривався очима від Біллі. Аж ось він сягнув собі до кишені і, діставши звідти щось затиснуте в кулаку, простягнув руку до Біллі.
— Що в мене тут?
Зніяковіння Біллі стало ще помітнішим. Він глянув на Джона, побачив, що допомоги звідти чекати марно, і потім знову на Дена.
— Джон знає, що я за особа, — сказав Ден. — Якось я йому був допоміг, і він знає, що я допомагав також кільком іншим людям у Програмі. Ти серед друзів.
Біллі подумав-подумав, а потім промовив:
— Може бути, монета, але я гадаю, там якась з твоїх медалей АА. Отих, що їх тобі видають за кожен наступний рік ув тверезості.
— За який рік ця?
Біллі завагався, дивлячись на зімкнутий кулак Дена.
— Дозволь, я тобі допоможу, — мовив Джон. — Він тверезий з весни 2001-го, отже, якщо він носить зараз при собі цей медальйон, то він, либонь, за Дванадцятий рік.
— Сенс в цьому є, але цей не той. — Біллі тепер зосередився, дві глибокі вертикальні лінії прорізали йому лоба якраз над очима. — Я гадаю, це може бути… сьомий?
Ден розкрив долоню. На медальйоні красувалася велика цифра VI.
— Хай мені грець, — сказав Біллі. — Зазвичай я добре вгадую.
— Ти влучив досить близько, — сказав Ден. — І це не вгадування, це сяйво.
Біллі дістав сигарети, подивився на лікаря, що сидів на лаві поряд з ним, і сховав їх назад.
— Якщо ти так кажеш.
— Дозволь, Біллі, я розповім тобі трохи про тебе. Коли ти був малим, ти був великим вгадувальником. Ти знав, коли твоя мати у доброму настрої і її можна розколоти на пару додаткових баксів. Ти знав, коли в поганому настрої твій тато, і всяко його уникав.
— Авжеж, я знав, якого саме вечора відгетькуватися від доїдання решток печеного м’яса може обернутися мені на зле, — сказав Біллі.