Пригоди Тома Сои?єра - Твен Марк. Страница 21

- Чого це свічка миготить? - сказала тітка Поллі (Том поповз швидше). - Мабуть, двері розчинені. Ну, звичайно. Від недавна тут творяться всякі дивні речі. Піди, зачини двері, Сіде!

Том саме вчасно гайнув під ліжко. Він полежав там, відсапуючись, а потім підповз так близько, що міг би торкнутися тітчиної ноги.

- Отже, я кажу, - вела далі тітка Поллі, - що він не був поганий, а тільки пустун. Пустун, шибайголова, знаєте. Він був винний не більше, ніж те лоша. А зла він ніколи нікому не хотів. І серце в нього було добре.

І вона заплакала.

- І мій Джо був такий самий: пустує, дуріє, наче в ньому тисяча бісенят, а добрий, лагідний, краще й не треба! Господи, прости мені, грішній. Як подумаю тільки, що я його відшмагала за вершки, а сама й забула, що я ж сама ті вершки вилила, бо вони скисли… Тільки подумати, що ніколи більше не побачу його тут, на цьому світі, ніколи, ніколи, ніколи! Бідна моя скривджена дитинко!

І місіс Гарпер заридала так, ніби серце в неї от-от порветься.

- Я сподіваюсь, що Томові тепер добре на небі, - сказав Сід. - Але, коли б він трохи краще поводився… тут, на землі…

- Сіде! (Том відчув, як запалали тітчині очі, хоч і не міг цього бачити). Не смій говорити погано про мого Тома, коли його нема серед живих. Хай судить його бог, а ти не чіпай. Ох, місіс Гарпер, вже й не знаю, як я це переживу. Просто не можу уявити собі, що він уже мертвий! Він завжди був для мене втіхою, хоч і часто мучив моє старе серце.

- Бог дав, бог і взяв. Нехай благословенне буде ім'я господнє. Але це так тяжко, так тяжко! Ще минулої суботи мій Джо підходить до мене та як бабахне з іграшкового пістолета під самим моїм носом, а я тієї ж хвилини так його вдарила, що він упав додолу. Не знала я тоді, що він скоро… Ох, коли б я знала, я б тоді розцілувала й благословила його.

- Так, так, так! Я чудово розумію ваші почуття, місіс Гарпер, чудово розумію. Не далі як учора перед обідом мій Том узяв і напоїв кота «болевгамовувачем». Кіт так гасав, що мало не перекинув весь дім. І я, прости мені, господи, стукнула Тома по голові наперстком. Бідний мій хлопчик, бідний померлий хлопчик! Та вже тепер скінчилися всі його муки. І останні його слова, що я почула від нього, були словами докору…

Але ці спогади були занадто тяжкі для старенької, і вона гірко заплакала. Том теж хлипнув і раз і другий - більше від жалю до самого себе. Він чув, як плакала Мері, час од часу згадуючи його ласкавим словом. І зрештою він запишався: ніколи не думав, що він такий чудовий хлопець. Та тітчине горе дуже зворушило його; йому хотілося вилізти з-під ліжка і порадувати її, кинувшись їй в обійми. Такі театральні ефекти були йому завжди до смаку. Але він все-таки утримався від спокуси і лежав смирно, прислухаючись до розмов. З окремих речень він довідався, як пояснюють собі їхнє зникнення: спочатку думали, що вони потонули, купаючись, потім згадали, що нема плота; далі хтось із хлопців пригадав, що Том і Джо обіцяли незабаром чимсь здивувати все містечко. Тоді місцеві мудрії, розміркувавши, надумали, що хлопці попливли плотом і незабаром знайдуться у найближчому містечку. Але після обіду пліт знайшли біля берега за п'ять-шість миль нижче містечка, і всі сподіванки зникли. Хлопці напевне потонули, бо інакше до ночі, коли не раніше, голод пригнав би їх додому. А тіла їх не знайшли тільки тому, що катастрофа, як гадали, сталася посередині річки, - інакше хлопці дісталися б до берега, бо плавали всі троє прекрасно. Сьогодні середа. Якщо до неділі тіл не знайдуть, значить, ніякої надії вже нема, і панахида по хлопцях відбудеться у неділю вранці. Том затремтів.

Місіс Гарпер, схлипуючи, попрощалася з усіма і пішла була до дверей. Але тут обидві осиротілі жінки під впливом раптового пориву кинулись одна одній в обійми і, перше ніж розійтися, поплакали всмак. Тітка Поллі дуже ніжно поцілувала на ніч Сіда й Мері. Сід хлипнув, а Мері пішла вся в сльозах.

Потім тітка Поллі стала на коліна і почала молитись за Тома так зворушливо, так ніжно, з такою безмежною любов'ю в тремтячому старечому голосі, що Том під ліжком заливався слізьми.

Томові ще довго довелося лежати тихо і смирно після того, як тітка лягла; вона весь час неспокійно переверталася, кидалася з боку на бік і сумно зітхала. Нарешті вона затихла і тільки іноді стогнала уві сні. Том виліз з-під ліжка, повільно й обережно звівся на ноги і, закривши свічку рукою, довго дивився на стареньку. Він усім серцем жалів її. Хлопець витяг із кишені кусок кори і поклав його біля свічки, але потім замислився, поспішно поклав кору в кишеню, схилився й поцілував бліді губи старенької. А потім нечутно вийшов, причинивши двері.

Він дійшов до пристані, де звичайно стояв пароплав, і, не знайшовши нікого на березі, сміливо зійшов на борт судна. Він знав, що на пароплаві нікого немає, крім сторожа, та й той за своїм звичаєм лежав у каюті і спав, як мертвий. Том одв'язав човна, нишком заліз у нього і почав гребти проти течії. Проїхавши щось із милю, він наліг на весла, перетнув річку і причалив саме там, де слід було, бо ця справа була йому не нова, йому дуже хотілося захопити човен, бо ж його можна до деякої міри вважати за судно, отже і за законну здобич пірата, але він знав, що човна всюди шукатимуть, а це може навести на слід утікачів. Тому він просто стрибнув на берег і ввійшов у ліс.

В лісі він добре відпочив, насилу стримуючись, щоб не заснути, а потім пішов до табору. Ніч уже кінчалася, і коли він дійшов до мілини, було вже зовсім видно. Він посидів ще трохи, поки сонце не зогріло воду своїм золотим промінням, а тоді кинувся у воду знов. Трохи згодом він з'явився, весь мокрий, біля самого табору і почув, як Джо говорив:

- Ні, Геку, Том - людина надійна. Він неодмінно повернеться. Він не втече. Він знає, що це ганьба для пірата. А піратська честь йому дорожча над усе. Він таки щось задумав. Хотів би я тільки знати - що.

- Ну, а речі все-таки наші?

- Наші, Геку, але не зовсім. У листі сказано, щоб ми взяли їх, якщо він не повернеться до сніданку.

- А ось і я! - вигукнув Том, велично з'являючись перед ними.

Це був чудовий театральний ефект.

Незабаром вони влаштували собі сніданок з шинки та риби і сумлінно його знищили. За сніданком Том розповів (і трохи прикрасив) свої пригоди. Коли оповідання було вислухано до кінця, хлопці відчули себе славетними героями. Потім Том ліг у холодку поспати до обіду, а інші пірати пішли ловити рибу й досліджувати острів.

Розділ шістнадцятий

Перші люльки. - «Я загубив ножика»

По обіді вся ватага розбійників рушила на піщаний берег - по черепашачі яйця. Хлопці штурхали палицями в пісок і, знаходячи м'яке місце, ставали навколішки і починали копати руками. Іноді з одної ямки добували відразу по п'ять-шість десятків яєць. Яйця були зовсім круглі, білі, трохи менші за волоський горіх. У піратів була того дня розкішна вечеря з яєшні і така сама учта наступного ранку, в п'ятницю.

Після сніданку вони грали в довгої лози й бігали мілиною, ганяючися один за одним і скидаючи з себе одяг на бігу, поки не стали зовсім голі. А тоді бавились у воді на мілині, борючися з течією, яка іноді збивала їх з ніг, але від цього їм ставало веселіше. Іноді вони нагиналися всі разом до води, хлюпали один в одного, причому кожний підкрадався до «ворога» обережно, відвернувши обличчя, щоб самого не забризкали.

Потім вони вступили врукопашну тут же у воді, поки переможець не занурював інших з головою, а потім пірнали всі троє, звившись у суцільний клубок рук і ніг, і коли знову з'являлися над поверхнею води, то і пирхали, і сопіли, і сміялись, і відпльовувались, і ледве дихали.

Добре втомившись, вони вибігали з води, падали на гарячий, сухий пісок і зовсім заривалися в нього, а потім знову стрибали у воду; і знову починалось те саме. Нарешті їм спало на думку, що їхні голі тіла дуже скидаються на трико своїм кольором; вони накреслили на піску коло і влаштували цирк, де було аж три клоуни, бо жоден не хотів віддати іншому цієї завидної ролі.