Пригоди Тома Сои?єра - Твен Марк. Страница 22

Потім хлопці видобули свої мармурові кульки і почали грати в різні гри, аж поки не набридло. Тоді Гек і Джо знов пішли купатись, а Том не рискнув і залишився на суші, бо виявилося, що, коли він скидав штани, в нього розв'язався шнурок, яким до його ноги були прив'язані зміїні гримучки. Він навіть здивувався, як це його не схопила судорога без цього чарівного талісмана. Він так і не наважився йти у воду, поки не знайшов своїх гримучок. А тим часом його товариші встигли потомитися і вийшли полежати на березі. Помалу вони розійшлися в різні боки, замислилися, і кожен з тугою дивився в той бік, де лежало залите сонцем рідне містечко. Том мимоволі писав на піску великим пальцем ноги слово «Беккі». Він спохватився, стер написане і сам на себе розгнівався за свою малодушність, але не міг утриматись і знову написав це ім'я, потім знову стер і, щоб не піддатися спокусі, гукнув товаришів.

Але Джо занепав духом майже безнадійно. Він так тужив за домом, що ледве стримувався від сліз. Гек також зажурився. Том був пригнічений, але бадьорився: у нього була таємниця, яку він поки що не хотів відкривати товаришам, але якщо йому не пощастить розвіяти їхню тугу, він скаже їм тепер-таки. І з удаваною безтурботністю він сказав:

- Б'юся об заклад, хлопці, що на цьому острові і до нас були пірати. Обійдемо його ще раз. Вони, мабуть, сховали тут десь скарб. Що б ви сказали, коли б ми знайшли напівзогнилу скриню, повну золота й срібла? Га?

Але це викликало лише слабенький захват і жодної відповіді. Том зробив ще дві-три принадні пропозиції. Всі його спроби були марні.

Джо байдуже штурхав палицею в пісок, і вигляд у нього був дуже похмурий. Нарешті він сказав:

- Ох, хлопці, киньмо цю витівку! Я хочу додому. Тут так нудно!

- Та ні, Джо, ти звикнеш, - умовляв Том. - Подумай тільки, як тут ловиться риба.

- Не треба мені твоєї риби… Я хочу додому.

- Але, Джо, де ти знайдеш таке місце для купання?

- А нащо мені твоє купання? Мені тепер і купатись не хочеться, коли ніхто не забороняє. Я хочу додому.

- Фе, який сором! Немовлятко! До мамки захотів!

- Авжеж, до мамки! І тобі б захотілося, коли б у тебе була мати. І я таке саме немовля, як і ти.

І Джо зарюмсав.

- Ну, гаразд, хай наша плаксива дитинка йде додому, до мамки, ми її відпустимо. Правда, Геку? Бідолашний, він за мамкою нудьгує! Ну що ж? Хай іде! Адже ж тобі подобається тут, правда, Геку! Ми з тобою лишимось, добре?

Гек байдуже відповів:

- Та-ак.

- Я з тобою більше не розмовлятиму, поки живу, - оголосив Джо, встаючи. - Так і знай!

Він похмуро відійшов і почав одягатися.

- Подумаєш! - відповів Том. - Кому ти потрібний? Іди додому, хай з тебе всі сміються. Гарний пірат, нічого сказати! Гек і я - не такі рюмси, як ти. Ми лишимося тут, правда, Геку? Хай іде, коли хоче. Обійдемось і без нього.

Джо, не відповідаючи, похмуро натягав на себе одяг. Том, хоч і був зовні спокійний, але в душі хвилювався і навіть шкодував. Ще більше бентежив його Гек, який сумно й мовчазно стежив за лаштуванням Джо. Джо одягся і, не попрощавшись, пішов у напрямі до іллінойського берега. У Тома впало серце. Він глянув на Гека. Той не міг витримати цього погляду, опустив очі і потім сказав:

- Мені теж кортить піти, Томе. Якось нудно тут стало, а тепер буде ще нудніше. Ходімо й ми, Томе!

- Іди, коли хочеш, ви всі можете йти, а я не піду, я залишусь.

- Томе, я краще піду.

- Ну й забирайся! Хто тебе тримає?

Гек почав збирати дрантя, розкидане по піску.

- Томе, ходімо з нами! - умовляв він. - Подумай про це. Ми почекаємо тебе на березі.

- Довгенько вам доведеться чекати.

Гек сумно подався геть. Том стояв і дивився йому вслід, відчуваючи непереможне бажання відкинути свою гордість і піти за ними. Він сподівався, що хлопці зупиняться, але вони поволі йшли все далі по коліна у воді. Том раптом помітив, що навколо стало якось незвичайно порожньо й тихо. Він остаточно переміг свою гордість і побіг слідом за товаришами, гукаючи:

- Стривайте, стривайте! Мені треба вам щось сказати!

Ті зупинились і обернулись. Наздогнавши їх, Том почав розповідати їм свою таємницю. Вони слухали похмуро й вороже, а потім зрозуміли, до чого він гне, і почали аж верещати з радості, вважаючи, що це «чудово», і заявляючи, що коли б він сказав їм раніше, вони б і не подумали піти.

Том пробурмотів якесь пояснення, але, власне кажучи, він боявся, що навіть його таємниця неспроможна втримати їх надовго, і приберіг її як останній засіб.

Хлопці весело повернулися в свій табір і почали знову гратися, весь час говорячи про надзвичайну витівку Тома і захоплюючись його винахідливістю.

Після смачного обіду з яєць і риби Том сказав, що тепер йому хочеться навчитись курити. Джо підхопив цю думку і оголосив, що він також хотів би спробувати. Гек зробив люльки і набив їх тютюном. Досі обидва новаки курили лише сигари з виноградного листу, але ці сигари «щипали» язика і вважалися не гідними чоловіків.

Вони розтяглися на землі, спираючись на лікті, і почали обережно втягувати в себе дим. Дим мав неприємний смак, і їх трохи нудило, але Том сказав:

- Та це зовсім легко? Коли б я знав це раніш, я б давно вже навчився.

- І я теж, - сказав Джо. - Це ж дурниця!

- Скільки разів я, бувало, дивився, як люди курять, і думав: «От коли б мені навчитися!» Але я ніколи не думав, що зможу, - сказав Том.

- І я завжди так. Правда, Геку? Адже ти чув це від мене? Ось Гек скаже.

- Чув, багато разів, - сказав Гек.

- Авжеж, я казав це сотні разів. Одного разу це було біля різниці. Пригадуєш, Геку? Там були ще Боб Таннер, Джонні Міллер і Джеф Течер. Ти пам'ятаєш, Геку, що я сказав?

- Ще б пак, - підтвердив Гек. - Це було того дня, коли я загубив білу кульку… Ні, це було напередодні.

- Ну от, Гек пам'ятає.

- Мені здається, я міг би палити таку люльку цілий день, - сказав Джо. - Мене зовсім не нудить.

- І мене теж! - сказав Том. - Я міг би курити цілий день, але б'юсь в заклад, що Джеф Течер не міг би.

- Джеф Течер! Куди йому! Та він і двох затяжок не зробить! Хай тільки спробує, побачить!

- Звичайно, не зробить. І Джонні Міллер теж. Хотів би я подивитися, як Джонні Міллер закурить!

- Куди йому! - сказав Джо. - Він, бідний, ні до чого не здатний. Одна затяжка, і він упаде як мертвий.

- Правду каже Джо. Слухай: ось коли б хлопці могли нас побачити!

- Це було б здорово!

- Але, хлопці, цур, нікому про це! А коли-небудь, як усі зберуться, я підійду до тебе і скажу: «Джо, маєш люльку? Курити охота». А ти відповіси недбало, ніби нічого не сталося: «Так, є в. мене стара люлька та й друга є, але тютюн у мене не дуже добрий». А я скажу: «Ну, то дарма, аби був міцний». І тоді ти витягнеш люльки, і ми спокійно собі закуримо, - хай подивляться.

- От весело буде, Томе! Хотів би я, щоб це було зараз.

- І я! Ми їм скажемо, що навчилися курити, коли були піратами, - от будуть заздрити нам.

- Ще б пак! Звичайно, заздритимуть.

Розмова тривала, але незабаром вона почала трохи в'янути й уриватися. Паузи ставали довшими. Пірати спльовували дедалі частіше. Рот у хлопців перетворився на водограй. Вони ледве встигали очищати льохи в себе під язиком, щоб урятуватися від поводі. Незважаючи на всі їхні зусилля, їм заливало горлянки і щоразу після цього починало нудити. Обидва хлопці зблідли, і вигляд у них був жалюгідний. У Джо випала люлька з ослаблих пальців, у Тома теж. Водограї працювали несамовито, насоси ледве встигали відкачувати. Джо ледве вимовив:

- Я загубив мого ножика… Піду пошукаю…

Том сказав уривчастим голосом:

- Я допоможу тобі. Ти йди в той бік, а я туди… пошукаю біля струмка. Ні, Геку, ти не йди за нами, ми самі знайдемо.

Гек знову сів на своє місце і чекав цілу годину. Потім йому набридло і він пішов шукати товаришів. Він знайшов їх у лісі, далеко один від одного; обидва були бліді і спали міцним сном. Щось підказало йому, що тепер їм полегшало і що їх ніщо вже не турбувало.