Подарунок для Аяти - Марковская Алла Анатольевна. Страница 12

Кіту увірвалась у кімнату меолі, як вихор, розбудила Гела, який таки заснув на посту:

— Вона приiхала, ніколи не приiжджала до міста, відтоді як Аята стала меолі, а тут приiхала, прямісінько до Рородану, кажуть поводиться, ніби вже підперезалась паском повелительки!

— Накажи заарештувати ii від імені меолі, - відповів Гел не відкриваючи очей.

— Кого? — Аята звісилась з ліжка, запитливо глянула на Гела.

— Твою сестру, доньку Дайкеро, претендентку на престол, — відповів Гел.

— Та як ти смієш наказувати? — розсердилась Аята.

Відповісти Гел не встиг. Поселення дакків обстріляли з пласких гравітаторів.

— Хто тебе послав і з якою ціллю? — запитувала я у переляканого розвідника.

— Мій бог… великий мудрець Англон, — шепотів юний перевертень, — та я тільки мусив дізнатись, жива темна жінка, чи ні.

— Темна жінка? — здивовано перепитала я.

— Так, у них тут все проти законів всесвітніх, вона темна і грішна, вона мусить померти. І ii відріддя.

— Ти бачив відріддя темноi жінки?

— Мала паскуда, вона мене вкусила, та мудрець Англон просвітить ii і зробить світлим воiном, так як і мене, щоб у боротьбі очистилась вона від гріхів своiх і своєi матері. Старшу доньку темноi жінки поглине кара з небес, бо вона скуштувала крові.

Я бачила, що юнак не сповна розуму, та це було мені на руку. Він говіркий, головне, підіграти йому, я верзла казна що:

— Я теж спокутую гріхи у образі звіра, як і ти. Я чула про твого великого мудреця, де я можу знайти його, аби вклонитися?

— Тут у нас є схованка, там мій гравітатор — я відвезу тебе, — радо погодився він і очі його блищали фанатичною вірою.

Тоді і вибухнуло, один раз, другий, і почалася кононада. Я підвелась на задні лапи. Поселення горіло. А мій провідник підстрибував і кричав:

— Кінець тобі, Чорна жінко, кінець, буде на Іноті справжня повелителька, справжня, безгрішна.

«А щоб тебе». Я його звалила у сніг:

— Ти дав сигнал, що тебе захопили?

— У мене був передатчик у куртці, я його загубив, мав натиснути, якщо чорна жінка жива.

Я оглушила розвідника, і лаючись, як вантажник на космодромі, побігла до поселення.

Гел за ногу стягнув Аяту з ліжка, зіштовхнув Даян і наказав Кіту падати. Вікно дзенькнуло, дерев'яні віконниці розлетілися на друзки і скло дрібними дзюрками засипало кімнату.

Гравітатор, що у цю мить пролітав мимо вікон, вишкірився на будинок старости стволами великого тадо і полив шквалом голчатих бронебійних куль.

Староста вповзла у кімнату, Гел запитав у неi:

— Підвал у будинку є?

Староста закивала головою і тицьнула пальцем на килим біля ліжка. Гел полегшено перевів подих:

— Всі донизу! Швидко!

— Я залишусь! — крикнула Аята, — там моi воiни гинуть!

— Якщо ти залишишся, загине твоя планета! Лізь у підвал і сиди тихо! — крикнув Гел на повелительку Іноти. У неi аж подих перевело від такого нахабства. Гел скористався ii заціпленням, вхопив жінку і силою запхав до підвалу. Зачинив ляду підвалу, заховав ii під килим і підбіг до розбитого вікна. Дах будинку вже горів, напевне, розпиляли горючий газ, будинки обстрілювали з трьох гравітаторів. Коли одна з машин наблизилась до будинку старости, Гел вистрибнув у вікно, перевтілюючись у стрибку, і вп'явся кігтями в борт гравітатора. В кабіну вдерся вже у людській подобі, викинув стрільця, і тадо замовкли. Водій закричав і вистрибнув з гравітатора сам. Гел вирвав тадо с пазів, пробив стволом лобове скло. Тепер він міг обстріляти інші два гравітатори. Аби тільки потім поселенці не обстріляли його зі своiх лазерних рушниць…

Коли я перестрибнула бетонний паркан поселення, бій було вже закінчено. Один гравітатор палав за стіною, другий на даху будинака, третій завис над «землею», з нього вистрибнув Гел і побіг до будинку старости.

Поселенці витягли пожежні платформи і гасили пожежу.

Гел ледь не видер з петель ляду підвала. Дим проник і туди, та задихнутися дівчата не встигли. Допоміг вийти Кіту, Аяті, Даян і ледь не підірвався, витягаючи старосту. Та хапалась за серце і стогнала. Гел виштовхав жінок на вулицю, а за його спиною обвалився дах, Гелові стало шкода розбитого клавішного інтрументу.

Біля будинку вже зібралися воiни Аяти, дві з них були поранені, одна — достатньо сильно.

Гел розвернув Аяту до себе, вона ледь стрималась, щоб не відштовхнути його, розімкнула губи, запитала:

— Що?

— Я зараз піду, а ти тут не затримуйся, через годину-другу вирушайте до міста і пильнуй Даян.

— Ти у таку мить кидаєш мене. А якщо вони знову спробують напасти на поселення? — обурилась Аята.

— Немає поки кому нападати. А твою доньку потрібно повернути.

Він помітив, що вона уникає дивитись йому у очі, зрозумів, що Аята його боiться, та говорити з нею про це не було часу, стиснув губи, відпустив ii плече і побіг, за мить зник за рогом напівзруйнованого будинку. Кіту обурено запитала у меолі:

— Куди він? У такий момент, коли небезпека ще не минула?

— Звідкілясь забрати Іол, — тихо, ледь стримуючи сльози, відповіла Аята.

— А ми що, зовсім безпорадні? Хіба не міг узяти нас з собою? Він надто зарозумілий.

— Ми мусимо допомогти поселенцям і iхати до міста.

— Я що, мушу тікати як переляканий чоловік? — обурилась Кіту.

— Мені теж ця ситуація не подобається, я ладна на край світу летіти. Та він навіть напрямку не вказав. Сволота. І цього нелюда я кохала усе життя…

— І то він винен у тому, що сталося з поселенням. Привів нас сюди! — гарячкувала Кіту.

— Винен той, хто це все спланував! — крикнула Аята, — У тебе що, мізки повідбивало?!

Половина будинків у поселенні вціліла, у трьох з них влаштували лікарню. Староста забула про хворе серце і біль у поясниці. Прибігли ii дві доньки, а потім ще декілька жінок і чоловіків. Вцілілі допомагали потерпілим вибиратися з-під завалів. Воiни меолі за наказом Аяти теж долучилися до рятівників. Хлів з ящерами не зачепило полум'ям, та агресивні верхові повибивали дошки і розбіглися по вулицям. Кожен шукав свою вершницю, додаючи людям клопотів.

Якраз тоді до поселення прилетів корабель, повернувся світлий пророк світлих богів. Підіймаючи свій блискучий посох до неба, він почав проповідувати, заважаючи своiм вірянам працювати. Звинувачував у всьому гріхи поселенців, iх таємні темні бажання, і іноткам (нечестивим) теж дісталось. Поки пророк своєчасно не помітив воiнів Аяти серед своiх невинних слухачів і замовк.

Розвідник втік, не скориставшись машиною, мабуть, хотів подивитись на пожежу (крім того, що той хлопець фанатик, він страшенний боягуз).

Я зачекала на Гела біля кинутого гравітатора. Він прибіг і недовірливо запитав у мене:

— Ти знаєш, де та база?

— Знаю. А ще знаю, що у них там щось сталося і база більше не блокує думок своiх піддослідних. Іол там, жива, а про наших я не встигла запитати — почався обстріл.

— Тоді полетіли, — запропонував брат, сідаючи на заднє сидіння гравітатора.

Я тільки плечима знизала, і чого він такий сердитий і зосереджений?

Пролетіли кілометрів двадцять, по всіх даних база мала бути вже, а ii ніде не видно. Тільки облетівши місце, де вона мала знаходитись, ми помітили край якогось спорудження, підлетіли ближче. Виявилось, що то борт якоiсь космічноi машини. А де ж тут вхід?

Вхід ми знайшли — ледь помітний люк, а над ним камера спостереження. Зупинились навпроти того люку і Гел запитав у мене:

— І що?

Я здивувалась:

— Чому ти у мене запитуєш? На тебе місцевий матріархат впливає? Тепер я все вирішую?

— Я б тобі сказав… — пробубонів мій брат.

Таки я його зачепила своiм жартом. Він зіскочив з гравітатора, обережно підійшов до люка… а якщо обстріляють? Може, у них тут для непрошенних гостей якась пастка налаштована?