Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер. Страница 136

XI

Увечері, коли дощ припинився і він перевірив усі місця, де після тривалої суші почало протікати, й пересвідчився, що скрізь підставлено каструлі та миски, а самі ті місця позначено олівцем, вони втрьох з помічником і Арою розподілили вахти та обов'язки, а тоді обговорили й погодили між собою всі інші питання. А після вечері, коли внизу засіли за покер, Томас Хадсон піднявся на свій місток. Він узяв із собою обприскувач, надувний матрац та легку ковдру.

Він хотів просто полежати, ні про що не думаючи. Часом це в нього виходило. Часом він міг думати про зорі, не замислюючись над їхніми загадками, про океан, не пов'язуючи з ним щоденних справ, про схід сонця, не турбуючись про те, що він принесе.

Він почував себе чистим з голови до ніг, вимившися з милом під зливою на кормі, і думав: от і полеж собі просто так, тішся тим, що ти такий чистий. Він знав, що ні до чого тепер думати про Томову матір, ані про те, що вони колись робили, і де бували разом, і як порвали одне з одним. І про Тома думати було ні до чого. Томас Хадсон перестав думати про нього, як тільки дістав ту звістку.

Ні до чого було думати й про двох інших. Їх він також утратив і думати про них собі не дозволяв. Усе те він проміняв на нового коня і оце тепер їхав на ньому. Тож лежи отут, почувай себе чистим після купелі з милом під зливою і зроби добре діло: ні про що не думай. Ти ж уже навчився хоч на якийсь час відганяти думки. Може, так і заснеш, і тобі насниться щось веселе чи гарне. Просто лежи собі тихенько, і вдивляйся в ніч, і ні про що не думай. Коли Пітерс щось зловить, Ара чи Генрі збудять тебе.

Невдовзі він таки заснув. Він знову був хлопцем-школярем і піднімався верхи крутим схилом міжгір'я. Раптом гори зникли, і він опинився на піщаній обмілині біля прозорої річки, такої прозорої, що він бачив камінці на дні, а тоді задивився, як біля самого берега знавісніла форель одна перед одною кидається за комахами, що пливуть за водою. Він сидів на коні й дивився на форель, коли його збудив Ара.

В радіограмі говорилося: «Пильно шукайте далі в західному напрямку», — і в кінці стояв кодовий підпис.

— Дякую, — сказав Томас Хадсон. — Як буде щось іще, несіть мені.

— Ну звісно. А поки що спи, Томе.

— Мені снився гарний сон.

— Не треба розказувати, — мовив Ара. — І, може, він справдиться.

Томас Хадсон знову заснув і, засинаючи, усміхнувся, бо подумав про те, що й так уже виконує цей наказ і пильно шукає далі в західному напрямку. І забрався вже далеченько, подумав він. Мабуть, куди далі, ніж вони собі там гадають.

Він спав, і йому снилося, що його хатина згоріла і хтось убив його оленятко, яке вже виросло на молодого оленя. І хтось убив його собаку, і він знайшов його під деревом мертвого й прокинувся весь спітнілий.

Мабуть, і сон не може нічого зарадити, сказав він собі. Отож краще сприймай його так, як сприймав завжди, й не сподівайся ніякого знеболення. Ану обмізкуймо все це до ладу.

Усе, що тобі тепер залишилося, — це твоє головне діло і ряд проміжних завдань. Ось і все, то й нехай воно буде тобі до душі. Тобі ніколи більш не снитимуться гарні сни, так що можеш і зовсім не спати. Просто лежи й відпочивай, і нехай твоя голова працює до знемоги, а коли вже засинаєш, то чекай усіляких страхіть. Це твій виграш у тій великій грі, яка точиться нині в світі. Ти зробив свою ставку, і тобі випав важкий неспокійний сон. А мало не випало й цілковите безсоння. Та ти проміняв його на те, що тепер маєш, отож будь задоволений. Зараз тобі хочеться спати. Ну й спи собі, але май на увазі, що прокинешся весь у поту. То й що з того? Та нічого з того. А пригадуєш ті часи, коли ти цілу ніч спав з коханою жінкою, і завжди був щасливий, і прокидався тільки тоді, коли вона будила тебе для нових любощів? Можеш згадувати все те, Томасе Хадсоне, побачимо, чи багато добра з цього буде.

Цікаво, чи багато в них бинтів для другого пораненого? Якщо вони мали час узяти бинти, то цілком могли взяти й дещо інше. А що інше? Що, по-твоєму, вони ще мають такого, про що ти не знаєш? Гадаю, небагато. Мабуть, пістолети й кілька автоматів. Мабуть, трохи вибухівки, яка може їм на щось придатися. Я повинен припускати, що в них є і кулемет. Але не думаю. У бій вступати вони навряд чи хочуть. Вони хочуть забратися звідси к бісу й потрапити на якесь іспанське судно. Якби вони були боєздатні, вони б ще тієї ночі повернулися назад і захопили Конфітес. А може, я помиляюся. Може, щось збудило в них підозру. Вони могли побачити на березі наші бочки й подумати, що ми стоїмо там уночі. Вони ж не знають, хто ми. Але, побачивши ті бочки, могли вирішити, що десь поблизу є судно, яке бере багато пального. Крім того, їм навряд чи хотілося вступати в бій, маючи поранених. Але ж поночі вони могли залишити шхуну з пораненими десь оддалік, а самі висадитись і захопити радіостанцію, якби хотіли, щоб їх забрав отой другий підводний човен. Цікаво, що сталося з ним далі? Якась дивна виходить історія.

Думав би ти про щось веселіше. Хоч би про те, як станеш уранці до штурвала спиною проти сонця. Але не забувай, що тепер вони не тільки розжились на солону рибу, а й мають провідника, який знає ці місця, отож, тобі доведеться добре посушити собі голову.

Він заснув і спав спокійно, і тільки за дві години до світанку його збудила мошва. Думаючи про справи, він трохи заспокоївся, і цього разу йому нічого не снилося.

XII

Вони знялися з якоря ще вдосвіта, і Томас Хадсон повів катер вузькою протокою, що скидалася на канал з низькими сірими берегами. До сходу сонця він уже залишив позаду вузький прохід між двох обмілин і повернув на північ, щоб вийти на синій морський простір, минаючи небезпечні кам'янисті виступи великого рифу. Так було далі, ніж з внутрішнього боку рифу, зате набагато безпечніше.

Коли зійшло сонце, довкола панував цілковитий штиль, і хвилі навіть не бились об каміння. Томас Хадсон знав, що до полудня буде гаряче й душно, а потім знову насуне шквал.

Його помічник піднявся до нього й роздивився навкруги. Потім повів очима по смузі берега, в кінці якої видніла висока, незграбна вежа маяка.

— Ми легко могли пройти і з внутрішнього боку.

— Знаю, — сказав Томас Хадсон. — Але я подумав, що так краще.

— Знов буде як учора. Але ще гарячіше.

— Вони не можуть зайти далеко.

— Нікуди вони не зайдуть. Вони десь зачаїлися. Ти хочеш спитати на маяку, чи не повернули вони в прохід між Паредоном і Коко, так?

— Еге ж.

— То я попливу туди шлюпкою. Я знаю доглядача. А ви постійте біля того острівця, що проти мису. Я швидко, туди й назад, — сказав Антоніо.

— Можна й на якір не ставати.

— Тобі не бракує дужих хлопців, щоб піднімати якір.

— Пришли сюди Ару й Віллі, якщо вони вже поснідали. Щоправда, навряд чи хтось поткнеться так близько до маяка, та й однаково за такого сонця ніякого біса не побачиш. А все ж пришли й Джорджа з Генрі. Нехай усе буде як належить.

— Не забувай, що каміння підходить аж до синьої води.

— Я пам'ятаю і навіть бачу його.

— Чай тобі дати холодний?

— Зроби ласку. І хай принесуть бутерброд. Але спершу пришли вахтових.

— Зараз будуть тут. Пришлю тобі чай, а сам збиратимусь на маяк.

— Розмовляй там з ними обережно.

— Тим-то і їду сам.

— І спусти за борт одну-дві снасті. Якщо хтось побачить тебе біля маяка, так буде природніше.

— Гаразд, — сказав помічник. — Непогано було б одвезти їм щось як дарунок.

На місток піднялася четвірка вахтових і стала на місця.

— Ти щось бачиш, Томе? — запитав Генрі.

— Бачив черепаху, а над нею кружляла чайка. Я думав, що вона хоче сісти черепасі на спину. Але вона не сіла.

— Mi capitan, — обізвався Джордж — баск, ще вищий на зріст, ніж Ара, і добрий атлет, і моряк чудовий, але багато в чому слабкіший за Ару.

— Mi senor obispo [181], — мовив Томас Хадсон.