Доктор Сон - Кінг Стівен. Страница 92

— Ні, але завжди щось трапляється вперше. Майже безсумнівно, що вона зараз зі своїм батьком, але це тобі вирішувати, чи майже безсумнівно є достатнім для…

Тут Баррі почав знову зациклюватись, і всяке значуще спілкування припинилося. Крук залишився перед непростим вибором. Це була його місія, і він був упевнений, що впорається з нею, але це був план Рози і — що ще важливіше — Розина нав’язлива ідея. Якщо він напартачить, покарання не забариться.

Крук поглянув собі на годинник. Третя дня тут, у Нью-Гемпширі, перша година у Сайдвіндері. У «Проліску» якраз закінчується обід, отже, Роза буде доступна. Це підштовхнуло його до рішення. Він зателефонував. Він майже не сумнівався, що вона насміхатиметься, обзиватиме його старою бабою, проте аж ніяк.

— Ти ж розумієш, ми не можемо більше абсолютно довіряти Баррі, — сказала вона. — Але я довіряю тобі. Що тобі підказує твоє нутро?

Нутро йому нічого не підказувало, ні в той бік, ні в інший; саме тому-то він їй і подзвонив. Так їй і сказавши, він чекав.

— Залишаю рішення за тобою, — сказала вона. — Тільки не напартач.

«Дякую за нема що, Розі-милочко», — так він подумав… а потім надіявся, що вона цього не вловила.

Закривши телефон, він так і сидів, похитуючись з боку на бік в такт руху автодому, вдихаючи запах хвороби Баррі, гадаючи, скільки ще мине часу, поки перші плямки почнуть проявлятися на його власних руках, ногах і грудях. Нарешті він пройшов на перед і поклав долоню на плече Джиммі.

— Коли будемо в Енністоні, зупини.

— Навіщо?

— Бо я виходжу.

Коли вони від’їжджали від автозаправки «Заправся & мчи» на енністонській Нижній Головній вулиці, Татко Крук дивився їм услід, задавлюючи в собі сильне бажання послати короткодистанційну думку (все, на що він був здатним в екстрасенсорній комунікації) Енді Зміїне Жало, поки вона не викотилася за межі його діапазону: «Вернися, забери мене, сталася помилка».

От тільки, якщо навпаки?

Коли вони зникли з поля зору, він швидким, пожадливим поглядом окинув печально короткий ряд автомобілів на продаж біля сусідньої з заправкою автомийки. Не має значення, що з’ясується в Енністоні, йому в будь-якому разі знадобиться транспорт, щоб покинути це місто. У портмоне в нього було більш ніж достатньо готівки, щоб купити щось, що довезло б його до заздалегідь обумовленої точки зустрічі на I-87 поблизу Олбані; проблемою залишався час^[351]. Оформлення придбання автомобіля забере не менш ніж півгодини, а це може бути занадто довго. Поки він не упевниться, що тривога була фальшивою, йому доведеться імпровізувати, покладаючись на силу власної переконливості. Вона його поки ще ніколи не зраджувала.

Крук не пошкодував часу, щоби зайти до «Заправся & мчи» і купити собі кашкет «Ред Сокс». Коли ти в країні «Бостонсоксії», одягайся як «бостонсоксівці». Порадившись із собою щодо сонячних окулярів, він відкинув цю ідею. Дякувати телебаченню, підтягнутий чоловік середнього віку в темних окулярах певну частину населення завжди призводить до думок про найманого вбивцю. Вистачить і самого кашкета.

Він пройшов по Головній вулиці до бібліотеки, де Абра з Деном якось проводили свою військову раду. Йому вистачило зайти не далі фойє, щоби знайте те, що він шукав. Там, під написом ПОДИВІТЬСЯ НА НАШЕ МІСТО, висіла мапа Енністона з ретельно позначеними кожною вулицею і провулком. Він освіжив собі в пам’яті, де міститься вулиця їхньої дівчини.

— Крута вчорашня гра була, еге ж? — звернувся до нього якийсь чоловік з цілим оберемком книжок.

Якусь мить Крук не мав жодного уявлення, про що той каже, та потім згадав про свій новий кашкет.

— Авжеж, звісно, — погодився він, не відводячи очей від мапи.

Він зачекав, поки піде фанат «Соксів», перш ніж самому залишити фойє. Кашкет був гарною ідеєю, але він не мав жодного бажання обговорювати бейсбол. Він вважав його тупою грою.

Ричленд-корт була короткою вуличкою з приємними будинками в стилях «Соляна скриня» та «Кейп-Код», яка закінчувалася розворотним майданчиком^[352]. Ідучи з бібліотеки, Крук прихопив з собою число безкоштовної газети «Енністонський шоппер» і стояв тепер, зручно прихилившись до дуба на розі, прикидаючись, ніби її читає. Дуб затуляв його від вулиці і, либонь, це було добре, бо там, на її половині, стояв припаркований червоний пікап, за кермом якого сидів якийсь чоловік. Машина була стара, із чимсь схожим на культиватор та іншим ручним знаряддям у кузові, отже, чоловік цей міг бути садівником — це така вулиця, де люди можуть собі дозволити їх наймати, — але якщо так, чому він так просто сидить?

Дитину глядить, може?

Крук відчув раптову радість від того, що він достатньо серйозно сприйняв Баррі й зіскочив тут. Питання стоїть, що робити тепер? Він міг зателефонувати Розі, але в їхній останній розмові не спливло нічого такого, чого він не міг би виловити у звичайній «Магічній кулі-8»^[353].

Він так і стояв напівприхований гарним старим деревом, метикуючи про свої наступні дії, коли втрутилося те провидіння, що надавало перевагу Правдивим над мугирями. В одному з будинків трохи далі по вулиці прочинилися двері, і звідти вийшли дві дівчинки. Очі в Крука були не менш гострими, ніж в однойменного з ним птаха, і він зразу ж ідентифікував їх як двох із тих трьох дівчат, що були на комп’ютерних фотографіях Біллі. Та, що в коричневій спідниці, це Емма Дін. Та, що в чорних штанях, — Абра Стоун.

Він кинув погляд на пікап. Водій, так само старий, був сидів, куняючи за кермом. Зараз він сидить прямо, очі світяться, завзятий. Насторожі. Отже, вона дійсно їх морочила. Крук усе ще не знав напевне, котра з цих двох дівчат духоголова, але був упевнений щодо іншого: люди у «Віннебаго» мчать до примарної мети.

Крук дістав мобільний, але лише мить потримав телефон у руці, дивлячись, як дівчинка у чорних штанях вирушила хідником вздовж вулиці. Дівчинка у спідниці якусь секунду дивилася їй услід, а потім повернулася до будинку. Дівчинка в штанях — Абра — почала переходити Ричленд-корт, і в цей момент чоловік у пікапі задер руки в жесті «що відбувається?». Вона відповіла йому піднятими великими пальцями: «Не переймайся, все окей». У Круку здійнялося відчуття тріумфу, гаряче, як ковток віскі. Відповідь є. Абра Стоун, ось хто духоголова. Ніяких сумнівів щодо цього. Її охороняють, а охоронець якийсь старий хрін з цілком годящим пікапом. Крук мав упевненість, що куди-куди, а до Олбані ця машина його з певною юною пасажиркою довезе.

Він швидкісним набором викликав Зміїне Жало, але не здивувався, отримавши повідомлення ПОЗА ЗОНОЮ ДОСЯЖНОСТІ. Клауд-Геп — мальовнича місцевість, тутешня принада, і боронь-бо, щоб там були якісь вежі стільникового зв’язку, які б захаращували краєвид, псували туристам фотокадри. Та з цим все гаразд. Якщо він не здатен впоратися з одним стариганом і юною дівчиною, час повернути свій шерифський значок. Він на мить задумався, а потім вимкнув мобільний. Нікого нема такого, з ким би в нього у наступні хвилин двадцять з’явилося бажання побалакати, включно з Розою.

Його місія, його відповідальність.

Він мав з собою чотири заряджені шприци, два в лівій кишені легкої куртки, два у правій. Прикрасивши собі обличчя найкращою з усмішок Генрі Ротмена — тією, з якою він винаймав цілі кемпінги і мотелі ексклюзивно для Правдивих — Крук виступив з-за дуба і прогулянковою ходою рушив уздовж вулиці. У лівій руці він все ще тримав складену газету «Енністонський шоппер». Права, захована в кишеню куртки, послаблювала пластиковий ковпачок на одній з голок.

— Прошу вибачення, сер, мені здається, я ніби загубився. Чи не могли б ви мені підказати деякі напрямки?