Покров - Дашвар Люко. Страница 14

вирішив додому не донести? Куди я дивилася, коли заміж за

тебе йшла?!

Тато тьмянів, мати набундючувалася. Мар’яна хапала рюк-

зак, кидала татові: йди вже скоріш! Смикала матір:

— Мамо, досить! Ти дозвіл мені в архів зробила?!

— Завтра! — відмахувалася Ада.

Другий тиждень поспіль: усе «завтра», «завтра»! А Мар’яні

хіба є час чекати? Ще до нового 2014 року мріяла багатійкою

стати, на Різдво гайнути світ за очі, та пошуки просувалися

вкрай важко. Уже наступного дня після доленосних одкровень

Хотинський прибив піднесений настрій коханки чималим сто-

сом паперів — поклав на стіл Мар’яни, пояснив:

— Тут відомості про Дорошів, які я встиг зібрати. Спочат-

ку їх перевір. Через Інтернет, через запити до архівів. Якщо

тут немає нашого Дороша, доведеться все починати спочатку.

— А як же робота? — знітилася Мар’яна, стрельнула очи-

ма на колег: спостерігали за ними здивовано.

— Хто твій керівник? — Хотинський обійняв Мар’яну при-

вселюдно, усміхнувся. — От і виконуй розпорядження ке-

рівника!

Колектив рекламної агенції більше зацікавили обійми ше-

фа, ніж його дивний наказ.

— Мар’яно, невже ти з Хотинським закрутила? — допиту-

валися.

— У нас… серйозні стосунки, — стримано відповідала

Мар’яна: тільки би не зурочити.

— Оце ти вляпалася, Озерова! — Льову Шендрика відвер-

то веселив офісний мезальянс. — Полюбляєш холодне і ма-

зохізм на десерт?!

— Тебе дратує, що Хотинський — твереза людина і не бу-

хає з тобою після роботи? — злилася Мар’яна.

— Я з тобою бухну… За компанію! Щоби тобі не так уже гівня-

но було, коли Хотинський використає тебе по повній і покине.

— Пішов ти… — тільки і змогла відповісти Мар’яна.

Перший захват відкритих стосунків з Хотинським минув —

все розвивалося геть не так, як уявляла собі Мар’яна. Ані

довгих прогулянок, ані романтичних посиденьок у кафе, ані

невтримних розмов про почуття. До епізодичного сексу в па-

фосному лофті коханця додалися виснажливі вечори в офісі:

колеги розходилися, Хотинський умощувався біля Мар’яни-

ного столу, уважно дивився їй в очі.

— Мар’яно, як ти за сьогодні наблизила нас до мети?

Вона губилася: невже коханець не бачить?! З ранку до ночі

тільки тими Дорошами і займається! Онде на Майдані, кажуть,

Народне віче зібрало хмару народу, за кілька днів «Беркут»

розгромив наметові містечка — біля Будинку офіцерів, на

Лютеранській, Богомольця, а наступної ночі спробував штур-

мувати Майдан і Будинок профспілок. А там — Поля! У Бу-

динку профспілок! Вона ж медсестра, їй не можна інакше.

Посеред ночі скинула Мар’яні sms-ку: «Мусь, хелп! Потрібні

руки!», а Мар’яна не зірвалася, не побігла Полі на поміч, бо

до другої ночі рилася в Інтернеті, відшукуючи відомості про

Ярему Дороша, який помер на Чернігівщині в 1843 році! А о сьо-

мій — спала не спала! — бігом на роботу. Щоби далі шукати…

Не вихлюпувала образ. Стереглася. Мовчки ковтала при-

крість, гортала папери: оцих двох Дорошів можна викресли-

ти — їхні корені тягнуться в бік Запоріжжя, ніяк не Чернігів-

щини; це список уже перевірених, а оцей десяток Дорошів

взагалі віднайти неможливо без архівних документів.

— І що у нас з доступом до архівів?

Як же вона боялася цього питання! Хотинський уперто ста-

вив його щовечора, із сумнівом дивився Мар’яні в очі, наче

казав: «Невже я помилився в тобі, люба?!» За два тижні піс-

ля недолугих відмовок Мар’яна врешті призналася — ніяк не

може матір прискорити.

— А давай я з нею поспілкуюся, — запропонував Хотин-

ський. — Давно мрію познайомитися з твоїми батьками.

— Справді?.. — не повірила Мар’яна. Просяяла: збулося!

Врешті мама і тато побачать, який у неї файний мужчина!

Тато підвів. Ще зранку божився: «Після роботи неодмінно

буду вдома, доню!» Та ввечері, коли збуджена Мар’яна з нер-

вів утретє протирала келихи, увімкнула телевізор, щоби хоч

якось заспокоїтися, та так і завмерла перед екраном — Май-

дан, море люду, «Океан Ельзи», — вона раптом побачила

посеред натхненних людських хвиль розчуленого тата.

— Мамо, Боже ж мій! Мамо! — заверещала розгубле-

но. — Тато знову на Майдані! Як він міг?! Йому все це важ-

ливіше за щастя власної доньки?!

Мати міцно стулила тонкі вуста, усміхнулася криво, вбила кіл:

— Інтелігенція… Нічого святого!

— Я зараз же зателефоную йому! Хай їде додому! — Мар’я-

на вхопила мобільний, руки тремтять.

— Облиш, — наказала мати зверхньо. — Хіба там є чим

гордитися? — вимкнула телевізор, глянула на доньку із при-

крістю. — Твій кріт, часом, на нашого тата не скидається? А то

би їм було про що побазікати… Про поезію, Майдан та дріжджі!

Хотинський вразив Аду Озерову в самісіньке серце. Поба-

чила доччиного коханця, аж згадала: ось вона наївна, юна

гортає каталог одягу «QUELLE», який за дві жувальні гумки

випросила до вечора в однокласниці Тоньки Захарченко. І хоч

збрехала Тоньці, що хоче модний фасон для літньої сукні знай-

ти, перш ніж коштовну тканину різати, швидко перегортає

сторінки з жіночою модою, врешті знаходить розділ з чолові-

чими речами та зомліває не від імпортних штанів чи пуловерів…

Забувши дихати, із захватом роздивляється поголені чисті

обличчя чоловіків-моделей, білозубі посмішки, шовковисте

волосся. «Ось цей чорнявий — мій! — тріпоче сердечко. —

А чи ні! Ось цей, білявий…» Фантазія несе: білявий німець із

«QUELLE» заглядає Аді в очі: «Я тебе кохати все життя!» Ада

манірно так: «А я ще подумаю…» Бо ж забава в розпалі! Гортає

каталог до розділу «Білизна», червоніє від несподіваних жа-

дань, сором’язливо роздивляється чорнявих-русявих-білявих

німців у самому спідньому, збуджується вкрай, і все закінчу-

ється драматично. Радянська школярка Ада жбурляє каталог

геть, валиться на постіль, ридає гірко, бо ж їй — хоч би якого

з тих красенів! Хоч русявого, хоч чорнявого, та нема… Нема

в Києві таких! Певно, в усьому Радянському Союзі нема! І як

з тою бідою жити?!

Відігнала минуле, узяла себе в руки.

— Ада Едуардівна, — відрекомендувалася, усміхнула-

ся Хотинському якомога привітніше. «Мамо рідна, він же

з “QUELLE”!» — штрикнуло в мізки.

Хотинський розтулив рота, і Ада Едуардівна Озерова заднім

числом повірила, що всі чоловіки-моделі з німецького каталогу

були не тільки красунчиками, але й вихованими розумниками.

— У тебе така молода мама, — сказав Хотинський Мар’я-

ні, однією фразою навіки покоривши Адине серце.

— А любить усе старе, давнішнє. Тому й працює в архіві, —

ляпнула Мар’яна, чомусь вирішивши: треба одразу до справи.

Хотинський перехопив віжки: так, тпру… Виставляв на стіл

делікатеси, які припхав із собою, все балабонив:

— Мар’яні — швейцарський шоколад. Вам, Адо Едуардів-

но, — сир з Нідерландів. «Дель густо пуро» — чистий смак.

Не куштували? Зараз ми це виправимо. А Мар’яниному тато-

ві — відмінне чилійське вино! Тато ж буде?

— Валентина затримали бізнесові справи, — манірно від-

повіла Ада. — Ви ж розумна людина, вам пояснювати не тре-

ба: країну лихоманить… Якщо не приділяти достатньої уваги

бізнесу, все прахом піде. А Валентин у нас не з тих, хто, замість

власними справами займатися, на Майдані глотку дере.

— Лишімо вино для тата, — знову не в той степ запропо-

нувала Мар’яна, та Хотинський вирішив: несправедливо! Ада

Едуардівна неодмінно має отримати задоволення від чилій-

ського червоного.

Під кінець вечері Мар’янина матінка попливла, схлипнула,

взялася розповідати про каталог «QUELLE», який слугував