Доктор Сон - Кінг Стівен. Страница 96

Вона обов’язково щось зробить. Після того, як чогось поп’є. І ще трішечки поспить…

Звук двигуна вже стишився від бриніння до якогось зовсім віддаленого дзижчання, але тут в її заплющені очі вдарило світло. А потім двигун зовсім ущух і Крук тицяв її в ногу. Легенько спершу, потім сильніше. Сильно, аж боляче.

— Прокидайся, Золотоволоско. Ти зможеш знову заснути пізніше.

Вона присилувала себе розліпити очі, моргаючи від яскравого світла. Вони стояли біля якихось заправочних колонок. Над ними горіли флуоресцентні ліхтарі. Вона прикрила собі очі долонею. Тепер до спраги в неї додався ще й головний біль. Це було, як…

— Що кумедного, Золотоволоско?

— Га?

— Ти посміхаєшся.

— Я тільки-но збагнула, що зі мною діється. У мене похмілля.

Крук трохи подумав і теж посміхнувся.

— Гадаю, саме це в тебе й є, а ти ж навіть не покомизилася з абажуром на голові^[364]. Ти достатньо прокинулася, щоб мене розуміти?

— Так.

Принаймні вона думала, що так. Ох, але як же їй б’є в голову. Жахливо.

— Ось, візьми оце.

Він тримав щось в неї перед обличчям, напіврозвернувшись, лівою рукою. Його права рука так само тримала шприц, голка якого торкалася ноги містера Фрімена.

Вона примружилась. То була кредитна картка. Вона потягнулася своєю за відчуттям страшенно важкою рукою і взяла її. Очі в неї почали закриватися, і він ляснув її по обличчю. Очі її широко розчахнулися, вона була шокована. Її ніколи в житті ніхто не бив, тобто ніхто з дорослих. Але, звичайно ж, до цього її також ніколи не викрадали.

— О! Оу!

— Вилазь із машини. Роби все за інструкцією на колонці — ти кмітлива дівчинка, я певен, ти це зможеш, — і залий нам бак. Потім вставиш на місце пістолет і сядеш знову в машину. Якщо ти все зробиш, як личить лагідній маленькій Золотоволосці, ми потім під’їдемо он до того торговельного автомата. — Він показав на дальній куток крамниці. — Ти візьмеш собі гарненьку велику двадцятиунцієву^[365] кока-колу. Або просто води, як захочеш; я оце зорю своїм оком, у них там, здається, є «Дасані»^[366]. Якщо ж ти погана Золоволоска, я вб’ю цього старого, потім зайду до крамниці і вб’ю того хлопця на касі. З цим не буде жодних проблем. Твій приятель мав пістолет, яким тепер володію я. Я візьму тебе з собою, і ти зможеш побачити, як лусне голова в того хлопця. Все залежить від тебе, окей? Ти це второпала?

— Так, — сказала Абра. Трохи далі від сонливості тепер. — А можна мені і колу, і воду?

Його усмішка цього разу була щирою, широкою і гарною. Попри її ситуацію, попри біль у голові, навіть попри отриманий від нього ляпас, Абрі вона здалася чарівливою. Вона подумала, що багато людей вважають її чарівливою, особливо жінки.

— Трохи пожадливо, але це не завжди погана річ. Подивимося, як ти виконаєш усе від «А» до «Я».

Вона звільнилася від свого ременя безпеки — на це в неї пішло три спроби, але кінець-кінцем вона спромоглася — і вхопилася за дверну ручку. Перш ніж вийти, вона сказала:

— Перестань називати мене Золотоволоскою. Ти знаєш моє ім’я, а я знаю твоє.

І раніше, ніж він устиг їй щось відповісти, вона затріснула двері й вирушила (трохи петляючи) до заправочного острівця. Заразом із духом вона мала ще й неабиякий норов. Крук від неї був майже в захваті. Але, зважаючи на те що трапилося зі Зміїним Жалом, Горіхом і Джиммі, «майже» було найдальшим, куди сягав його захват.

Спершу Абра не могла прочитати інструкцію, бо слова двоїлися й розпливалися. Вона примружилася, і вони зійшлися у фокус. Крук за нею спостерігав. Вона на своій потилиці відчувала його очі, немов крихітні теплі камінці.

(«Дене?»)

Нічого, і це не було дивним. Як вона сподівалася сягнути Дена, коли ледве спроможна зрозуміти, як ввімкнути цю ідіотську бензоколонку? У цілому своєму житті вона не відчувала менше сяйва в собі, ніж тепер.

Врешті-решт вона спромоглася пустити пальне, хоча за першим разом всунула кредитну картку догори дриґом і змушена була повторити спробу. Здавалося, бак наповнюватиметься вічно, але на пістолеті колонки мався гумовий манжет, щоб утримувати від поширення вгору випари бензину, і холодне нічне повітря нібито трохи прояснило їй голову. Сяяли мільярди зірок. Зазвичай вони причаровували її своєю розкішною красою, але цього вечора погляд на них лише додав їй страху. Вони були так далеко. Вони не бачили Абри Стоун.

Коли бак заповнився, вона примружилася на новий напис у віконці колонки і озирнулася на Крука.

— Тобі потрібна квитанція?

— Сплатили та й квит, гадаю, зможемо обійтися й без неї.

Знову розквітла та його сліпуча усмішка, усмішка того кшталту, що може зробити тебе щасливою, якщо ти причина її появи. Абра була готова побитися об заклад, що в нього повно коханок.

«Ні. Тільки одна. Та жінка в капелюсі його коханка. Роза. Якби він завів собі іншу, Роза б її вбила. Можливо, просто зубами і нігтями».

Вона важко попленталася назад і залізла в машину.

— Все пройшло дуже добре, — сказав Крук. — Ти виграла великий приз… колу і воду. Отже… що ти скажеш своєму Татусеві?

— Дякую, — промовила безвиразно Абра. — Але ти не мій татусь.

— Але я міг би ним бути. Я можу бути дуже добрим татусем для маленьких дівчаток, які до мене ласкаві. Такі що додержують манер від «А» до «Я». — Він під’їхав до автомата і подав їй п’ятидоларову банкноту. — Купи мені фанту, якщо вона там є. А якщо нема, тоді кока-колу.

— Ти п’єш газировку, як усі люди?

Він зробив кумедно ображене обличчя.

— Коли ви раните нас, хіба ми не спливаємо кров’ю? Коли ви нас лоскочете, хіба ми не сміємося?

— Шекспір, правильно? — Вона знову втерла собі губи. — «Ромео і Джульєтта».

— «Венеціанський купець», тупенька, — промовив Крук… але з усмішкою. — А далі ти не знаєш, можу закластися.

Вона помотала головою. Прикра помилка. Це освіжило в її голові стугоніння, яке було почало стишуватися.

— Коли ви нас труїте, хіба ми не помираємо?^[367] — Він поплескав пальцем по голці біля ноги містера Фрімена. — Тримай це в голові, поки купуватимеш нам попити.

Він уважно спостерігав, як вона поводиться біля торговельної машини. Ця автозаправка містилася на лісистій околиці якогось невеличкого містечка, і завжди залишався ризик, що вона наплює на цього старигана і кинеться навтьоки між дерев. Він подумав про пістолет, але залишив його лежати на місці. Наздогнати її не буде важкою справою, враховуючи її теперішній варений стан. Але вона навіть не подивилася в тому напрямку. Вона вставила п’ятірку в щілину автомата й отримала напої, один по одному, затримавшись тільки, щоби зробити довгий ковток води. Повернувшись назад, вона віддала йому його «Фанту», але до машини не сіла. Натомість вона показала далі вздовж стіни будівлі.

— Мені треба зробити пі-пі.

Крук отетерів. Це було щось, чого він не передбачив, хоча мусив би. Вона була накачана наркотиком, і її організм вимагав очищення від токсинів.

— Ти можеш трохи потерпіти?

Він гадав, що за кілька миль далі по дорозі зможе знайти «кишеню» на узбіччі й зупинитися там. Дозволити їй сходити за кущі. Аби лиш він міг бачити верх її голови, то й гаразд.

Але вона похитала головою. Аякже.

Він ще раз обдумав ситуацію.

— Окей, слухай мене. Можеш скористатися дамським туалетом, але тільки якщо там не замкнені двері. Якщо вони замкнені, доведеться тобі відлити за рогом. Я тобі в жодному разі не дозволю заходити досередини і просити в хлопця на касі ключа.

— А якщо я буду змушена йти за ріг, ти будеш за мною підглядати, я так гадаю. Збоченець.

— Там мусить стояти сміттєвий бак чи ще щось таке, за чим ти зможеш присісти. У мене серце розіб’ється, якщо я не отримаю шансу поглянути на твої дорогоцінні маленькі булочки, але я намагатимуся це пережити. А зараз сідай в машину.